Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на празник Святих верховних апостолів Петра і Павла
2Кр. 11,21-12,9; Мт. 16,13-19.
Всесвітлі та всечесні отці,
Достойні та любі молільники,
вітаю усіх вас з цим великим святкуванням: верховних апостолів Петра і Павла, а тим більше тому, що ваш храм носить назву цих святих велетнів Церкви! Вони покровителі вашої святині та села, яке значиться найбільшим серед сіл в Україні, бо нараховує понад 10207 мешканців та 3000 дворів. Мати таких могутніх святих покровителів, які в духовний спосіб дбають за мешканців та за розвиток села, за внутрішній стан кожної особи, це – гордість й відповідальність усіх, хто проживає у цьому селищі. Ці дві особи, святі апостоли, які освятили своє життя та свої душі, дуже різні між собою й по-іншому складалося їхнє відношення до Господа Бога.
Апостол Петро був рибаком і від цього ремесла покликав його Господь на свого учня. Той залишив діло рибальства, теж, свою родину, усе віддав в руки Бога, бо якось повинні були вижити домашні без нього у сім’ї. Павло був по вірі фарисеєм, посідав римське громадянство, виховався під проводом славного проповідника Гамалиїла. Згодом, Савло, таке було його ім’я до навернення, завзято переслідував християн аж з’явився йому Христос і він став Павлом, прихильником та поклонником Христа. Це – великий проповідник Божого слова, відважний ревнитель християнства до того ступеня, що віддав своє життя з любові до Ісуса Христа. Савло докорінно змінив своє життя, поміняв свої погляди та переконання, прислухався до слів Спасителя, почувши: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» (Ді 9,4). Після милосердних слів Господніх, Савло перестав бачити своїми очима. Перебував три дні у місті Дамаску – нічого не їв та не пив. За велінням Бога, Ананія, учень Христа, прибув у дім, де молився Савло, поклав на нього руки, а той прозрів та наповнився Святим Духом і зараз же христився (пор. Ді 9, 17-18). Павло надзвичайно рішуча людина, після трьох днів молитви та посту, він перемінився із того, хто дихав погрозами та вбивством на Господніх учнів, на смиренного проповідника слова Божого, готового тепер померти за Христа. Залишив життя гонителя Христа та його Церкви, ставши великим його оборонцем! Богові непотрібно чогось багато чинити для людини, щоб зупинити її у беззаконних діях. Вистарчило, щоб в одну мить чоловік осліп і уже не міг реалізувати своїх планів: переслідування християн. Від цього часу нічого не бачив й сам потребував провідника, щоб могти зробити якісь кроки по землі. І не тільки це, Савло повністю залишив своє негідне ремесло гоніння християн, ставши на дорогу покаяння та щирого учня Христового! Так може Господь вчинити з кожним грішником, може зупинити людину у винятковий спосіб, але цього не робить, дозволяє людині користати із вільної волі, щоб вона чинила, навіть беззаконня.
Бог дає людині різні знаки, перестороги та створює відповідні обставини, щоб особа схаменулася й не чинила гріха. Зазвичай, Господь не зупиняє людину дивними обставинами, бо вважає її розумною і для неї вистарчає тих знаків, якими вона володіє. Нам відомо про потоп, про змішання мови людей, які будували вавилонську вежу; про сірчаний вогонь, що випав на міста Содом та Гомору, спаливши їх. Ми знаємо про фараона, який не відпускав із Єгипту євреїв та про трагічний кінець фараонового війська, що потонуло в морі. Відомо із Святого Писання про бунтівників Кораха, Датана й Авірама, що противилися Мойсеєві, а потім, на очах у багатьох, провалилися під землю. Відомо про царя Саула, який став на невірний шлях та противився Богу. Багато знайдемо осіб в історії спасіння людського роду, які мали певні завдання від Господа Бога, повинні були освятити свої душі, мали для цього усі передумови, але спіткнулися, не виконали волі Бога, догоджували своїм пристрастям, пішли за своєю волею і так погубили свої душі у вічному вогні. Були інші, подібні, як Савло, які каялися, мирилися з Богом, перепрошували його за свої прогрішення, ставали на дорогу виконання волі Бога і ставали великими святими, преподобними, блаженними та мучениками. Пророк стверджує: «Праведність праведного не врятує його, коли він провиниться, і безбожність безбожного не пошкодить йому, коли він навернеться від своєї безбожності» (Єз 33,12). Для чого Господь через святу Церкву ставить нам перед очі життя, наприклад, святих апостолів Петра й Павла? Для того, щоб вказати нам шлях до освячення нашої душі, не зважаючи на різні перепони, які трапляються. Відомо, що святий апостол Павло гонив тих, хто були християнами, ненавидів таких, сам просив дозволу, щоб переслідувати прихильників Церкви Христової, а після прозріння та покаяння став ревним й смиренним слугою Христа. Поклав голову під меч з любові до Бога та ближніх, яким голосив слово Боже. Господь послав на нього сліпоту очей, а він отримав духовний зір, який не затратив, а навпаки, все більше любив свого Творця та навчав усіх зростати в любові, спасати душі та приходити до пізнання істини! І про святого апостола Петра нам відомо, що він не завжди був вірний Господу, спотикався у своєму житті, попадав у беззаконний духовний стан, але такі особи каялися, перепрошували Бога і Господь ласкаво прощав їм гріхи. Дороги апостолів – різні до святості, але вони її осягнули, здобули вічне щастя у небі. Обидва: святий Петро і святий Павло віддали своє життя за Христа; перший помер на хресті, другому відсікли голову мечем. Удостоїлися бути мучениками з любові до Бога та його Церкви! Тому просімо їх та взиваймо: святі верховні апостоли Петре і Павле, моліться до Господа, щоб і наші душі були спасенними!
Сьогодні ми посвятили церкву у вашому селі, яку ви спорудили вашими руками та коштами. Ви пройшли певний період у тому, щоб вона засяяла на цю округу. Велику подяку складаю вам усім за ваші труди, старання, переживання, уболівання та кошти, які ви вкладали у цю святу споруду! Немає у селі важливішої будівлі понад цей храм. Можливо, у певних домах існують дорожчі речі, всякого роду коштовності, виняткові меблі, дорогий одяг, але усе це не зрівняється із важністю церкви. У церкві люди примирюються з Богом, отримують відпущення гріхів, стають учасниками таїн Хрещення і Миропомазання, Подружжя і святого Причастя… Тут покладені ключі, що відчиняють небо, а закривають пекло, оттут з грішників люди стаються праведниками! При посвяченні храму приписано обходити його навколо зовні три рази із святими мощами. Два рази проти руху сонця і один раз по руху за сонцем. А це означає, що людина, яка б дуже далеко віддалилася від Бога, яка забула б про нього і провадила негідне життя, – не втрачена для Господа, бо він очікує її і вона завжди має можливість повернутися до свого Небесного Отця. Старайтеся про вашу церкву, дотримуйте її у чистоті та порядку, особливо, дбайте про престол, щоб там нічого зайвого не класти, бо він святий, посвячений Богу. Повинен бути завжди чистим, тому заборонено тримати квіти на престолі, щоб пилок та цвіт не падав на нього. Слідкувати за свічками, щоб не скапували на обруси і крім, кивота, Євангелія, хреста, служебника, свічок та церковного посуду, що служить до Служби Божої, нічого не повинно перебувати на престолі! Священики не можуть складати карток із записами, інших книг тощо. Престол – святий і служить тільки для святих чинностей! Святий Іван євангеліст бачив престол Бога і так описав видіння: «І всяке створіння, – на небі і на землі і під землею, і на морі, і все, що в них, – чув я, казало: Тому, хто сидить на престолі, і Агнцеві – благословення і честь і слава і влада на віки вічні» (Од 5,13). Хай Господь благословить усіх вас щедрими духовними дарами та добрим здоров’ям! Дякую отцеві Степану за його великі старання у побудові церкви, архітекторам, місцевій владі, громаді, будівничим, доброчинцям, усім людям доброї волі, які бажали цього храму! Хай Господь пом’яне усіх тих, хто передчасно відійшли до вічності, а брали участь у будові як молільники та добрі християни! Їм – вічна пам’ять!
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
12.07 2012 р.Б. с. Зимна Вода, Пустомитівського р-ну
