Ікона зображає весілля, на яке був запрошений Ісус зі Своєю Матір’ю та учнями. Ось декілька акцентів, які допоможуть краще збагнути символіку „Весілля в Кані Галилейській”.
Наречені
Наречені зображені в центрі ікони, і це закономірно: сьогодні – їхнє свято. Весілля – урочистий акт створення нової спільноти, єднання чоловіка і жінки у Христі. Наречені тріумфують: символами духовної радості є святкові тканини, розвішані поміж будинками, а тілесне єднання символізує колона, яка у стародавніх греків означала не лише перемогу чи славу, а й за своїми пропорціями асоціювалася з досконалою красою людського тіла.
Як відомо, на весіллі у Кані сталося непередбачене – забракло вина. Однак постаті наречених виражають спокій: молоді знають, що присутність Бога, якого вони запросили у своє життя, здатна його преобразити.
Знамення
В українських перекладах Біблїї з’являється слово „чудо”: „…ось такий початок чудес учинив Ісус” (Ів. 2:11). Проте в церковнослов’янському варіанті є точніше слово – „знамення” (або „об’явлення”), співзвучне з грецьким „семéйон” чи латинським „signum” – „сигнал”, „знак”. Тобто – яскравий прихід Бога в життя людини. Саме це і означає чудо, на противагу різним лжечудесам давніх і новоявлених „чудотворців”. В діянні Христа важливим є не зовнішній ефект чи незвичність явища, а те, що через нього Господь подає нам Свій знак (о. Г. Чистяков „Над рядками Нового Завіту”).
Так Бог явив нам своє знамення і у Кані Галилейській. На святковому бенкеті стояло 6 посудин, які на прохання Ісуса слуги наповнили водою – ніби на спомин про 6 днів створення світу. Тут, у Кані, Син Божий розпочинає творення світу подружжя – нової дійсності, яка перетворює старозавітну воду у вино Нового Завіту. В ірмосі канону Андрея Критського читаємо: „Церква чашу здобула собі, Спасе, – це Твої животворні ребра, бо з них витікає подвійний потік – відпущення і розуміння. Це образ єднання обох Завітів – Старого і Нового.”
Христос
Після повного споглядання ікони стає зрозумілим її глибинний зміст: Христос є Богом, що прийшов заради нас у світ, проте тут, за весільним столом, Він сидить скраю, не нав’язує себе молодятам, даючи простір для їхньої ініціативи. Він запрошений на весільну гостину, хоч сам є Нареченим, про якого співаємо у Страсному Тижні: „Ось Жених приходить опівночі, і блажен раб, якого Він знайде невсипущим…”.
Христос звертається до Своєї Матері зі словами: „Ще не прийшла моя година”, – а права рука Його вже піднесена в жесті благословення води.
Будь-якій іконі не властиве поняття часу. Так, у Євангелії Христос каже: „Надходить час, та й уже тепер він прийшов” (Ів. 4: 23): це події майбутнього, які уже звершуються; Царство Небесне, яке має прийти і яке уже є між нами, бо Жених увійшов у весільну світлицю. „Іншими словами, християнство – це майбутнє, яке відбувається нині.” (о. Г. Чистяков).
Марія
Богородиця на іконі стоїть – її постать динамічна, на відміну від постаті Христа, який сидить. Вона – образ тієї Заступниці родини, яка перша помічає найменші проблеми і поспішає на допомогу. Одна рука Марії прикладена до грудей (жест сердечного прохання), друга вказує на молодят.
Богородиця зодягнена у зеленаво-блакитну туніку, яка є кольором землі і символізує людське походження Марії; поверх неї – пурпуровий мафорій (накидка), який означає її божественність: вона – Божа Мати. Христос же вбраний у пурпуровий хітон, бо є Богом, а поверх нього має зелений гіматій (плащ), бо „зодягнувся в людину”, в людське тіло.
Гості
Серед запрошених у першу чергу впадають у вічі весільний староста – архитриклін, який смакує вино, і ще один поважний гість поряд з ним. Як бачимо, вони повністю зосереджені на розгляданні чаш із вином. За їхніми спинами юрмиться натовп гостей, зображених досить узагальнено. Це чоловіки і жінки, які виражають подив з приводу того, що трапилось. Вони – так звані „доброзичливці”, про яких іде мова в народній пісні: „Не так тії воріженьки, як добрії люди”. Хоча вони, можливо, мають добрі наміри і не хочуть осудити молодят, проте дуже часто своїми нашіптуваннями і плітками вганяють клин у перші тріщини сімейного щастя. Образ цих людей – наче нагадування молодим сім’ям, що тільки вони є відповідальними за своє майбутнє у подружжі.
Серед гостей виділяється постать Івана Богослова, наймолодшого учня Христового, який на Тайній Вечері сидів, прихилившись до грудей Учителя, а згодом ішов за Ним аж до Голготи і стояв біля Хреста. Іван обернений спиною до гостей, він розмовляє з хлопчиком – слугою, який несе глек води. Євангелист Іван єдиний доніс до нас історію про те, що трапилось в Кані Галилейській, отже він, без сумніву, сам був серед запрошених.
Слуга
На передньому плані ікони зображено слугу, який клякнув, наповнюючи глеки водою. Ця людина символізує служіння, яке є визначальним у кожному подружжі, де панує справжня любов. Без взаємного безкорисливого служіння у подружжі неможливе зростання.
Оточення
Глинянський килим, застелений у весільній світлиці, символізує надію на відродження килимарства, яке колись славило Глиняни на всю Європу.
Дві будівлі, на фоні яких відбувається трапеза, відрізняються одна від одної і формою, і кольором. Вони є символами двох різних за походженням родин, які поєднуються.
Цегляна стіна за спиною молодят символізує щоденну монотонну працю, плоди якої не зразу помітні, але вони, як цеглинки, день за днем будують ту цілість, що називається сім’єю. Весілля – не одноразовий акт: одружуватися треба щодня, так як щодня треба вчитися бути християнином.
