Достойні та дорогі сестри і брати, усі разом глибоко й молитовно переживаємо пам’ятні дні страстей Христових. Вдумуємося у велику Божу любов, в безмежну любов Господа до грішних та часто злосливих своїх створінь, що розпинають його своїми злодіяннями аж по сьогоднішній день. Кожна людина чимсь завинила перед Господом, бракує праведників під необмеженим небозводом. Ми дивуємося військовим та розбишацьким діям різних народів проти своїх сусідів, нас обурює інтервенція Росії в українські землі – це дуже справедливі та обгрунтовані незадоволення нашого народу. Не забуваймо слів Ісуса Христа, який дуже виразно перестерігав апостола Петра, коли той намагався оборонити Спасителя в Оливному городі; «… Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт 26,52). Це – слова Бога і їх не можна ставити під сумнів, звичайно, що не усе стається за життя тих, хто почув ці слова чи знає про них, але у свій час усе збувається. Не бажаємо заглиблюватися в політичні теми, бо вони обридливі, брехливі та остогидлі. Нам краще роздумувати про нашого люблячого Ісуса, Сина Божого, який показав кожній людині найвищий ступінь любові до неї, бо важко й несправедливо терпів знущання, глузування, несправедливий суд, катування, а вкінці – розп’яття на хресті. Ми читаємо, чуємо, розповідаємо, часом, зацікавимося іменем Божим, але ми його не знаємо, не вникаємо у Господа глибоко, – судимо, що він далеко, не цікавий нам, а ми йому, і це — велика помилка та неправда, бо автор псалмів стверджує: «Близько Господь до всіх, які до нього взивають, до всіх тих, що до нього взивають по правді» (Пс 145,18). І ми пам’ятаємо, коли апостол Петро йшов по воді й став потопати задля малої віри, Христос був біля нього на витягнуту руку, щоб не дозволити учневі втонути серед великої бурі у воді. Або, коли два учні його йшли до міста Емаус після воскресіння Христа, воскреслий крокував разом з Клеопою та іншим учнем, але вони його не пізнали. Були разом, близько, але – чужі та непізнані. Мудрець переконує нас: «Та Господь милосердя не залишить, жадного зо слів своїх не порушить, дітей свого вибранця не занапастить, потомків того, кого любив, не знищить…» (Сир 47,22). Любов Божа не має меж, не підлягає кордонам, тому Син Божий ганебно помер за грішників, щоб тільки дарувати їм спасіння. Люди мислять, що смерть Христова була ганьбою, як навчає святий апостол Павло: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого: – ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган» (1Кр 1,23). А насправді, через гірку й жорстоку смерть, Господь показав найбільшу любов до людей, бо, помираючи на хрестi, визволив народ від вічної муки та прокляття.
Ісус Христос добровільно вiддався в руки своїх мучителiв, злобних розпинателів та підступних катiв. Римський прокуратор, Пилат, визнав Христа невинним, але віддав його на розп’яття. Апостол Юда, який був свiдком багатьох чудес, що їх довершив Христос, сам ходив проповідувати з благословення Ісуса й можливо, чинив чуда, однак, ради гроша й хтивості зрадив Божого Сина. Інші учні та апостоли трималися Христа, але, коли прийшло випробування усі його залишили, пропала вiдвага та обiцянки боронити його та бути при ньому: «Господи, – сказав Петро до нього, – з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть» (Лк 22,33). Коли ж Ісус був з апостолами його охопили в Оливному городі: «Тоді всi, лишивши його, повтiкали» (Мр 14,50).
Ось, така доля справедливої людини, доля Бога, який навчав любити ворогів і розп’ятий на хресті виконував свої повчання, залишаючи приклад геройської любові до ближніх. І не тільки це, Син Божий молився до свого Отця: «… Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять… » (Лк 23,34). Бог любить нас й не перестає трудитися до цього часу, щоб нам прощати й спасати, привести усіх людей до свого Отця. Не ображаймо доброго й люблячого нас Христа, який помирав з широко розтягнутими руками на хресті, бажаючи нас обійняти та пригорнути до свого серця. І знаючи людську слабість та страх, Ісус, вмираючи на хресті дарував нам свою матір, Марію, щоб люди мали сміливість прибігати до неї у своїх духовних та інших потребах, як до його матері та жiнки. На хресті помер Син Людський, однак, не померла й продовжує жити його любов до нас! Любiмо Христа, зростаймо вірою та любов’ю до нього – й тільки через нього! Господи, Ісусе Христе, в своєму імені та зібраних вірних твоїх людей на молитві, також, тих, хто цілуватиме твою святу Плащаницю, перепрошуємо тебе за усі грішні прояви нашого життя, за образу Твого святого iменi, ми заявляємо, що любимо тебе й бажаємо зростати в любові до тебе! Хай пресвята Богородиця допоможе нам зростати у вірі та любові до Христа, Її Сина, щоб ми стали учасниками вiчного щасливого життя!
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
18 квітня 2014 р. Б. Архикатедральний собор Святого Юра, м. Львів
