Архиєпископа Львівського
Благовіщення Пресвятої Богородиці
Апостол: Євр 2,11-18
Євангеліє: Лк 1, 24-38
Свято Благовіщення є не лише днем Марії із Назарету, що була вибрана на Матір Божого Сина, це свято всього людського роду. У раю, де Господь Бог помістив перших людей, спільнота, що складалася з двох осіб, збунтувалася проти Бога. І Господь вивів їх звідти, аби вони не грішили там до безконечності, і призначив їм термін життя на землі, що його перериває смерть. Перша жінка не послухала Господа Бога – послухала диявола, що прикинувся добродієм, а насправді підступно обдурив Єву – кинув у її серце отруту недовіри до Бога. І вона не тільки сама згрішила, а й переконала першого мешканця раю, що Господь для них не такий щирий, є хтось, хто бажає їм більшого добра, – диявол. Люди захотіли бути як Бог і довідатися про добро і зло, а тим часом втратили добро і, навпаки, прийняли зло до своїх сердець як свою долю. Були приятелями Бога, а стали його недругами-бунтарями. Слухняність, що була їм добром, змінилася на неслухняність, що стала злом у їхньому житті. А очі їм відкрилися так, що пізнали свою наготу, тобто зрозуміли, що втратили Божі дари. До цього часу Адам розмовляв із Господом, а тепер став утікати та ховатися від Нього. Бажав бути рівним Богові, але страх, що ввійшов у нього через гріх, показав, що він тепер грішник і ворог Бога, котрий втратив свій попередній привілей. Господь бажав йому добра, попередив Адама, як він мав поводитися, аби не втратити раю, а той повірив ворогові-дияволові, що заздрив йому, послухав свого противника і в такий спосіб прирік себе на смерть. Любов до Бога, котру мав раніше, змінилася на страх і недовіру, на втечу від Творця. Коли не грішив, радо розмовляв із Господом, а як згрішив, став ховатися від Нього, боявся Його, не бажав чути голосу Бога. Як сильно змінюється людина, коли вона погоджується з голосом ворога-диявола.
Однак Господь і тоді не перестав любити перших людей, мабуть, очікував на їхнє покаяння і перепрошення, а вони виправдовувалися й перекладали провину одне на одного: Адам – на Єву, а ця, своєю чергою, – на змія. І замість райського життя змушені були прийняти трудне життя: земля родила терня і будяки, жінка прийняла болі вагітності, пристрасті стали виявлятися і тягнути людину у свій бік, а на прожиття відтепер треба було заробляти важкою працею. Отже, найгірше, що зробили перші люди, – це не каялися, не благали Господа про прощення – можливо, усе вирішилося б по-іншому, але вони не спромоглися, покаявшись, визнати свою вину. Господь Бог сам шукав способу, аби допомогти їм, після того як погрозив лукавому змієві і першим людям. Відразу в раю пообіцяв прихід таємничої жінки, котра зі своїм потомством буде воювати проти злого духа і розчавить голову дияволові, що буде намагатися “ввіп’ястися йому в п’яту” (Бут 3, 15).
Народ очікував приходу обіцяної жінки-діви, що зачне в утробі і породить сина Еммануїла (пор. Іс 7, 14). Пречиста Діва Марія, свято котрої – Благовіщення – відзначаємо, також знала про це і з нетерпінням бажала того часу, щоб у ньому здійснився Завіт, сповіщений Господом. Вона з радістю хотіла б служити такій діві – і сталося, що прийшов ангел Гавриїл до неї та сповістив їй, що це вона ця вибрана Діва. Його вітання для неї було дивне й неочікуване: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками” (Лк 1, 28). Ця блага, благородна новина, благодатна вістка для Пресвятої Діви, що знаменує прихід Спасителя і спасіння, стала назвою чудового свята і Благовіщення. Це день приходу Спасителя до людей, конкретно до лона Марії. Це початок нової ери в історії людства: Бог понизився до рівня людини, аби вирятувати її від неволі диявола і дарувати їй вічне щастя та вічне спасіння. “Колись Адам бажав стати Богом і ним не став. Людиною стає Бог, щоб Адама обожнити” (Утреня Благовіщення). Господь Бог не покинув людину в її нещасті, а прийшов до неї, аби народитися з неї і перейти всі фази людського життя. Отже, кожна фаза людського життя цінна – починаючи від зачаття, переходячи всі випробовування життя та закінчуючи переходом до вічності. Так благословило Боже Провидіння, що людина має початок і кінець життя на землі, але вона житиме вічно у другому світі, бо Христос прийшов “дарувати життя вічне” (Йо 17, 2). Пречиста Діва Марія після короткого обдумування, коли до неї прийшов архангел Гавриїл, зробила рішучий крок – погодилася стати Матір’ю Божого Сина. Вона, напевно, була свідома своїх майбутніх переживань і випробувань, але була свідома також потреби спасіння людського роду, котре мав довершити Божий Син. Він, що прийшов до її лона, після смерті залишився у пресвятій тайні Євхаристії, аби приходити до нашого серця та оздоровлювати наші душі.
Христос не тільки заповідав, аби ми любили одне одного (пор. Йо 15,12), – Він горить великим бажанням (Лк 22,15), щоб ми причащалися Його Тіла і Крові (пор. Мт 26, 26-28; Мр 14, 22-23). Це Його заповіт для нас. Щоб жити з Христом, правдивим Богом, і жити Ним, треба погодитися, подібно, як Марія, стати Його слугами, пізнавати й виконувати Його волю. Захоплюймося Матір’ю Божою і дякуймо їй, бо вона погодилася стати Матір’ю Бога, водночас прирекла себе на погорду та пониження, бо всі Його терпіння були також її терпіннями. Христос пропонує себе, щоб ми приймали Його до нашого серця, але без нашої готовості Він не може цього здійснити.
Як часто ми приймаємо Ісуса до свого серця під скромними видами хліба й вина? З якими почуттями готуємо себе до такої важливої хвилини? Які перепрошення і подяки висловлюємо Богові Отцеві за дар Марії для людського роду, а ще більше за Божого Сина, котрий дарував нам спасіння ціною свого життя?! Це Він – Син Бога живого – дає нам себе як Тіло і Кров, щоб нам жити й не загинути! Третього не існує: будемо спасенні або відкинені від Бога.
Отож це день, коли вибір Пресвятої Богородиці, її “так”, став спасенним для всього людського роду. Намагаймося і ми у своєму щоденному житті сказати “так” Божій волі – і цим своїм вчинком зможемо освятити себе та навколишній світ.
с. Махнівці,
07.04.2005
