Достойні та любі сестри і брати, дякую вам, що ви розумієте значення молитви, особливо, спільної молитви, котру ми довершуємо у церкві, проведені сюди Святим Духом. Дуже приємно, що разом із дорослими моляться ваші діти, внуки, котрих ви берете зі собою, а навіть, немовлята, які дають про себе знати через свій плач. Маленькі ще не можуть говорити, щоб повторяти слова, але підтримують свою молитовну солідарність із молільниками, навіть, у плачевний спосіб. Ми повинні просити Господа, щоб зростала наша віра, а не була тільки поверхова, яка обмежувалася б тільки до недільних та святкових відвідин церкви чи деяких інших релігійних практик. Наша віра повинна бути глибокою, підтверджена добрими ділами (пор. Як 2,18), за яку необхідно боротися (пор. Юда 1,3). Коли людина чинить зло, це означає, що її віра маліє, подібно, як Ісус Христос говорив апостолові Петрові, називаючи його «маловіром», коли той із волі Господа йшов водою, а згодом засумнівався і став потопати (пор. Мт 14,31). А можливо й так стається, що людина взагалі втрачає віру і діє як невіруюча, помножуючи зло навколо себе.
Чому у світі є так багато непорозумінь, війни, терористичні акти, насильства, сварки та всякого роду зла? Звідки походить ця злість? Вона походить із сердець людей, що не пізнали Бога, які не вірять в нього та його спасенну місію. Тут вартує згадати про патріарха Авраама, про його віру та підкорення Богові, що був готовий принести у жертву свого єдиного сина, хоч Ісаак був йому обітницею розмноження потомства як піску на березі моря (пор. Бут 22,17).
Приходячи в наше життя, у наше серце, Ісус дарує мир, що перевищує розум людини. До приходу Ісуса Христа на землю, між людьми і Богом була велика стіна гріха, яка перешкоджала людям спілкуватись з Богом і віднаходити мир. «Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою …» (Еф 2,14), – читаємо у сьогоднішньому посланні святого ап. Павла до ефесян. Господь своєю смертю, своїм розп’яттям відновив зв’язок людини з Богом, переміг ворожнечу і приніс мир. Своїм приходом до людей Бог показує, наскільки він є близько нас своєю добротою. Господь бажає, щоб люди прагнули цієї близькості, цього тісного контакту з ним, бо Христос віддав своє життя за кожну людину. Син Божий є тим шляхом, що веде нас до Бога Отця і наповнює нас Святим Духом, бо через нього маємо доступ до Отця в однім Дусі (пор. Еф 2,18). Прихід Ісуса на землю говорить нам, що ми не є чужинцями, але улюбленими Божими дітьми, котрих чекає Боже Царство. Нічого більшого і кращого не можемо розуміти й здобувати – як Царство Бога! І Бог об’являє це, й підтверджує в особі Ісуса Христа, котрий дає нам сили зростати у вірі, на якому будуємося разом на житло Бога в Дусі (пор. Еф 2,22). Господь приносить нам віру й мир, який є дуже важливим для нас, про що згадує апостол у своєму посланні. Коли Господній мир та віра панують в серці, тоді полагідніє будь-яке терпіння, тоді спокійно приймається усе, що дає Господь. Будь-які хвилі, навіть, великої прикрості не будуть здатні похитнути човник нашої душі.П’єр Джорджо Фрассаті бажав своїй сестрі з нагоди Нового року, щоб у її душі панував спокій, мир, бо усе інше вважав за марноту, пригадуючи їй про вічне життя, а за страждання – нагороду у вічній радості!
Те, що Господь не є байдужий до людських нещасть, читаємо в сьогоднішньому Євангелії про чудесне воскресіння дочки Яіра та оздоровлення жінки хворої на кровотечу. Необхідно вірити в Бога! Жінка, що хворіла на кровотечу, не просто доторкнулась до Ісуса, а вчинила це з великою вірою. І ця віра принесла їй не тільки фізичне оздоровлення, але сам Спаситель заявив про те, що оздоровлена жінка отримала спасіння духа, що набагато важливіше за добрий фізичний стан тіла.
Подібно й сьогодні: багато людей моляться, призиваючи ім’я Господнє, але мало хто робить це з довір’ям до Бога. Як можемо окреслити віру? Віра – великий Божий дар! Можемо сказати, що віра – це позитивна відповідь людини на об’явлення Бога в Особі Ісуса Христа. Євангельська віра це – внутрішнє переконання, яке спонукує нас до участі у житті Бога, це – досвід Божого життя в нас, який дозволяє бачити дійсність нашої душі й усього, що навколо нас ніби очима Бога. Справжня віра блокує погані вчинки, перекреслює усяке зло в душі людини, спонукує її до каяття, до примирення з Богом та ближнім. Із євангельського тексту переконуємося про те, що Ісуса Христа глибоко зворушували людські лиха, які спонукали його спішити на допомогу тим, хто страждав від цих нещасть.
Люди часто просять Господа про допомогу, а самі вже не надіються на неї, втрачають довір’я до Бога. Дуже важливо вміти довірити свої проблеми й потреби Господові. Сказати: «Господи, ти – всемогутній, нехай буде прославлене ім’я твоє святе! Ти знаєш мої труднощі і терпіння, довіряю їх тобі як немічна людина, бо мені бракує сил, щоб із усім цим впоратись. Змилуйся наді мною, Сину Божий, у твоєму безмежному милосердю».
Покладімо усі наші клопоти на Господа, який вміло вирішує наші питання, а його сильна рука вміло направляє наші хиткі кроки. Учімося відпочивати в Господі! І пам’ятаймо, що всемогутній Господь зробить значно більше, ніж ми просимо чи очікуємо, якщо це не буде суперечити його святій волі. А, якщо Бог не дасть нам того, що просимо, не впадаймо у відчай: Господь знає, що нам потрібно, він ніколи не залишить нас із порожніми руками. Спаситель бажає бачити нашу віру – десь пригадав, – хоч би як зерно гірчиці, а така віра, як ми почули в Євангелії, принесла хворій жінці та дочці Яіра, також найголовніше: спасіння душі.
Хай у цьому році віри, який проголосив Святіший Отець Венедикт XVI-тий, нашим змаганням стане зближення до Господа через молитву, часте покаяння, участь у святих Тайнах та чинення добрих діл! Пресвята Маріє, Мати милосердя, виблагай нам дар розуміння та покаяння у гріхах!
