Проповідь Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Митрополита Львівського
Різдво Господа нашого Ісуса Христа
Апостол: Гл 4, 4-7
Євангеліє: Мт 2, 1-12
Христос рождається! Вірю, що це вітання приносить спокій і радість у кожну християнську душу, котра прагне його і має переконання, що, довірившись Богові, можна осягнути внутрішній мир. Із приходом Спасителя на землю світ наповнився великою радістю, і це звістив ангел після народження Ісуса Христа: “… звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу” (Як 2, 10). Ще задовго перед приходом Ісуса Христа пророк Ісая з радістю вказує на Спасителя: “Ось я його поставив свідком для народів, князем-володарем народів” (Іс 55, 4). Боже Дитя приходить в окреслений Господньою волею історичний час. Господь, що став людиною, увійшов в конкретну людську культуру – юдейську. Від цього часу Боже стало людським, а вічне – земним. Бог став людиною з усіма її властивостями, крім гріха. Щоб це здійснилося, Марія з Йосифом спішать до Галилеї, на південь, у Вифлеєм.
Усе при народженні відбувалося звичайно, без особливої шани від людей до Спасителя, “чудесного порадника, сильного Бога, Князя миру”. Бракувало піднесення, про яке згадував пророк Ісая, не видно було “помноження радощів та збільшення веселощів” (пор. Іс 9, 2). Не було радості в малому Вифлеємі, не знайшлося навіть місця в заїзді для Марії та Йосифа, що вже казати про куток у помешканні. Було людно, бо подорожні прибували в містечко на перепис. Прибулі до Вифлеєму мали виняткову нагоду вітати народженого Месію. На жаль, так не сталося, люди були зайняті своїми справами, котрі вважали важливішими за те, що стосувалося до народженого Спасителя світу. Ангели сповістили про народження Сина Божого пастушкам, ті – людям; аж із далекого краю прийшли мудреці, а вифлеємський люд був байдужий до народження Спасителя. Це триває і сьогодні, бо кожна особа старається мати час для себе, для своїх потреб, але любити Бога, вшановувати Його через зберігання заповідей дуже часто бракує часу й бажання. Для Ісуса чомусь не було місця, і не дивно, що забракло також місця для Йосифа та Марії. Месію, можливо, люди ще прийняли б, але вагітну жінку та її чоловіка – ні! Тому Месія народився поза містом. Христос народжується в біді, Його зустрічає закам’янілість людського серця, Він стає бідним і приниженим, аби нас вчинити багатими й піднесеними до небес.
Лунав ангельський хоровий спів. Виявився блиск величної Господньої слави, Хто ж звернув увагу? Хто побачив усе це? Такі запитання не важили, не мали значення – прийшов Спаситель світу до людей. Важливо те, що й ангельський хор, і відблиск Божої слави не залишають сумніву відносно гідності новонародженої дитини. “Невже й ви бажаєте відступитися?” (Йо 6, 67), – запитував згодом Ісус, і “маєте всі на це право, але я не перестану бути Сином Божим, вашою любов’ю і вашим спасінням”. Це – Спаситель, Месія, Син Божий. Пастирі швидко пізнали Його і прийняли. Він також – Пастир. Добрий пастир, що знає кожну людину-овечку до глибини серця (пор. Йо 10, 14), знає всіх своїх, дуже їх любить, розшукує їх й умирає за них. Він, не забуваймо, народився в домі пастирів, там, де часто перебували їхні вівці. Також і ясла “пізнали” вагітну, і стаєнка прийняла її “мужа”, вони разом прийняли Його в холодному місці, Спасителя, дорогого Пастиря. Бідність і простота вийшли назустріч Володареві, а Він не відштовхнув їх, кинувся в їхні обійми. Тому заради убогості Бог даруватиме багатство, а заради простоти й приниження – любов. Люди очікували Бога, а не зауважили чоловіка, тому й не прийняли Бога. У серцях мешканців Вифлеєму не було місця для Бога, що мандрує з неба на землю. І тепер лунають розмови про Бога, але люди не бажають мати Його в серцях і Його науки у своєму житті.
Святий апостол Павло закликає, “щоб ми, зрікшись нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці” (Тит 2, 12). Так, наше життя як християн не може бути яким-небудь, але – праведним. Чому в нас особисто й у державі безлад і нетерпимість? – Бракує правди, любові та бездоганності в наших душах. Говорено багато – роблено мало. Не вистачає праведних людей, бракує харизматичних лідерів. Бог народився убогим і простим, а люди бажають багатства, посад і ваги. Христос навчає, що багатим трудно здобувати Царство Боже; що без несення хрестів і терпіння, любові до кожної людини людина перестає бути людиною. Навчімося із сьогоднішнього свята того, що мешканці Вифлеєму, відкинувши Марію та Йосифа, відштовхнули від себе Спасителя. Не зробили, здається, жодного зла, мали оправдання, що на господарстві бракує місця для убогої Родини, – згубили Бога. Всевишній не відійшов, знайшлося скромне місце в полі, поза містом, поза людськими оселями й серцями. У своїх навчаннях Ісус стверджував: “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт 25, 40). Він був найменшим і Дитятком, але люди Його не приймали. Хай історична подія Різдва Господа нашого Ісуса Христа надихає нас чинити всім добро, не дивлячись на обличчя й не заглядаючи ближньому в кишеню – що він може мені дати за послугу. Хто чинить добро ближньому, той почує слова Господа: “Гаразд, слуго добрий і вірний! … Увійди в радість твого пана” (Мт 25, 23). Не будьмо людьми обіцянок, а станьмо виконавцями добрих діл для ближнього. За обіцянки ніхто не нагороджує, і вони нікого не оправдають. Чинімо щоденно добрі та скромні послуги одні одним і незабаром почуємо Господні слова запрошення, аби стати учасниками вічного щастя й радості в небі.
Собор Св. Юрія, м.Львів, 07.01.2008.
Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.
