Cлава Ісусу Христу! Наcамперед хочу подякувати всім вам за те, що ми тут, у Києві, у нашому Патріаршому соборі Воскресіння Господнього, знову разом стоїмо перед Божим обличчям на молитві. Сердечно вітаю тих, хто долучився до нас за допомогою «Живого ТБ», а також слухачів радіо «Марія», які зараз моляться і чувають разом із нами.
Сьогодні хочемо згадати події річної давнини. Рік тому розпочалося те, що ввійде в історію під назвою «Революція гідності». Вдивляючись у Боже обличчя, хочемо згадати молоду Україну: дівчат і хлопців, кров яких першою пролилася на Майдані. Хочемо згадати, як вони своїм прикладом, невинним свідченням збудили Україну. Хочемо згадати, як на Майдан після прояву брутальності, грубої сили, прийшли сотні тисяч, мільйони людей, щоб засвідчити гідність людської особи і те, що українці ніколи не змиряться із злом, неправдою, насиллям та корупцією, – не змиряться з тим, що хтось намагається вкрасти в нас нашу свободу, незалежність, нашу Українську Державу.
Хочемо згадати, як прокинувся український світ не лише в Києві: як на Майдани вийшли українці у Вашингтоні і Чикаго, у Торонто і Едмонтоні, у Куритибі і Буенос-Айресі, в Сіднеї і Мельбурні, в Римі і Лондоні. Увесь світ об’єднався в цьому протесті і в цій молитві! Хочемо згадати, як церкви перетворилися на осередки любові й поваги одне до одного, любові до Бога і ближнього. Згадаймо, як цей наш Патріарший собор став батьківським домом, як тут відкрилася «патріарша криївка», в якій тисячі людей знайшли тепло, харчі й нічліг. Хочемо згадати, як після проявів ще більшого насильства – від січня на Грушевського, відтак у лютому на Європейській площі, на вулиці Інститутській, на Майдані Незалежності – тисячі поранених перебували в підпільних лікарнях, що відкрилися в наших храмах і монастирях. Хочемо згадати, як в усіх тих осередках людської солідарності, у тих оазисах людської гідності постійно, удень і вночі, лунала молитва. Хочемо згадати, як на Майдані щодня, зранку і ввечері в молитовному наметі служилася Божественна Літургія, Божим людям подавалися Тіло і Кров Ісуса Христа. Хочемо згадати, як тоді, коли на барикадах почали ранити і вбивати людей, сотні молодих дівчат і хлопців спочатку йшли до Сповіді, просили прощення за свої гріхи, а після цього, як християнські мученики перших століть, із чистою душею на чисту жертву перетворювали своє життя. Згадаймо…
Цікаво, що той день, коли все це почалося, є особливим для християн східного обряду. Це свято Архистратига Михаїла і собору чесних безплотних небесних сил, – свято перемоги. Можливо, у нас сьогодні ще немає відчуття перемоги. Спогади про ті дні викликають у нас біль, гіркоту, відчуття незавершеності тої справи, яка розпочалася рік тому. Проте Боже Слово каже нам, що зло переможене. Архистратиг Михаїл скинув злих духів і служителів зла в безодню. Зло переможене, хоча остаточно його перемога буде виявлена аж наприкінці історії людства, наприкінці світу. Кожен, хто бореться із злом, отримує в допомогу небесне військо архистратига Михаїла – ангелів та архангелів. Ми знаємо, як сьогодні наші воїни, учасники АТО, шукають ікону цього архистратига Михаїла, відчуваючи, що все небо воює за нас – за тих, хто в правді.
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, рік якого ми розпочали 1 листопада, сказав, що життєва мудрість полягає в тому, щоб любити, шанувати і шукати все, що є добрим. Тому доти, доки ми перебуватимемо на боці добра, ми непереможні. Рівно рік тому почалася наша перемога, яку разом ще маємо завершити.
Ми сьогодні молимося за всіх, хто страждав цього року. Поминаємо Героїв Небесної сотні, тих, хто віддав своє життя за волю і незалежність України на Донбасі та в інших регіонах України. Молимося за поранених, за тих, хто носить на своєму тілі рани задля перемоги добра. Молимося за тих, хто був змушений покинути свою домівку і кого сьогодні називають переселенцями. Молимося за сім’ї, які втратили своїх близьких. Молимося за тих, хто перебуває в полоні, кого сьогодні, можливо, найбільше зневажають, піддають тортурам саме за те, що вони хочуть бути вільними людьми. Усіх цих людей ми приносимо у своїх серцях у цьому храмі і ставимо перед Божим обличчям.
Нині ми продовжуємо чути голос надії, яка лунала тут, у цьому храмі, і на всіх майданах протягом останнього року. Ми відчули до глибини душі, що Бог є з нами. Як заходить мова про молитву Майдану, то відразу згадуємо, що слова «З нами Бог» стали цією молитвою. Ми весь рік перебували на межі життя і смерті і, можливо, на цій грані ми відчули, що Бог є нашим життям, нашою допомогою і в Ньому наша надія.
Ця надія по-особливому бринить у цьому храмі Воскресіння Господнього. Пригадаймо, рік тому, за кілька місяців до початку Революції гідності, цей собор був освячений. У день його освячення ми разом сказали Богові: «Ми хочемо відновити з Тобою наш союз». Ішлося про союз, який уклав рівноапостольний князь Володимир у день Хрещення Київської Русі. Бажаючи бути успішним у боротьбі, кожен шукає собі союзників, щоб заручитися допомогою.
Слово про союз (заповіт) проходить червоною ниткою через усе Святе Письмо. Про який заповіт говорить нам Боже Слово? Його уклав Господь Бог з Ізраїлем, а відтак зі своєю Церквою. Умова цього заповіту – Він є нашою найбільшою охороною, нашим заступником, а ми – Його людьми. Видимим знаком укладеного союзу між Богом і нами є цей Патріарший собор. Чи можна було собі уявити, що за кілька місяців після освячення цього храму стане очевидним, хто є справжнім союзником українців?! На відміну від тих спільників, які не виконують укладених із нами договорів про гарантування нам безпеки й територіальної цілісності, єдиним непорушним союзником українського люду виявився наш Бог. Він є вірний. Слово про вірність Господа Бога в заповіті з людиною є провідною думкою всього Святого Письма. Тому сьогодні, у річницю початку нової історії нашої держави і нової сторінки в історії Європи, ми дякуємо Богові за Його вірність. Бо Він був, є і буде з нами!
Тут доречно вказати на одну особу, яка підсумовує в собі силу добра і вірність нашого Бога своїм людям. Ідеться про святого Івана Павла II, Папу Римського, мощі якого ми сьогодні урочисто внесли до цього собору з нагоди річниці Революції гідності. Старші люди пригадують, як увеcь комуністичний табір, усі темні сили стривожилися, коли прийшла звістка, що Кароль Войтила став Святішим Отцем. Цей Папа став голосом захисту гідності людської особи, коли розпочався «польський Майдан», боротьба польського народу проти тоталітаризму, коли в Польщі запровадили воєнний стан, щоб знищити спілку «Солідарність». До сьогодні римляни пам’ятають, як Іван Павло ІІ світив свічку, молячись у своєму вікні і нагадуючи вільному світу, що є такі, хто ще не має свободи. Він увійшов в історію своєю опікою над стражденними, своєю невтомною апостольською працею, спрямованою на захист гідності людської особи, як той, хто зруйнував Берлінський мур, як «апостол миру»… Згадуючи, як останнього року кров наших мучеників пролилася в Києві на Майдані, не можна забути, що кров цього Папи пролилася на «ватиканському Майдані» – на площі Святого Петра. Коли в Івана Павла ІІ стріляв посланець із комуністичного табору, він, мабуть, почувався всередині Божого провидіння, всередині однієї з таємниць Фатімського об’явлення: тим наступником Петра, кров якого оросила площу Святого Петра. Відвідавши Україну, цей великий гуманіст XX століття хотів показати, що українська земля також є всередині якоїсь Божественної таємниці. Бо від долі України залежить доля великої частини світу, зокрема Східної Європи. Іван Павло ІІ торкнувся історичних ран нашого народу для того, щоб нас потішити, щоб поклонитися нашим мученикам і прославити їх на весь світ, щоб спонукати нас стати з колін пророчим словом «Не бійтеся!». Скільки-то разів ці його слова лунали на нашому Майдані. Не боятися казали священики, говорили одне одному студенти – тоді навіть політики перестали боятися.
Це пророче слово Папи лунає сьогодні до кожного з нас. Бо ми святкуємо цю річницю в тривозі. Багато дівчат і хлопців, яких я зустрічав цими днями, готувалися до цього свята зі сльозами на очах, бо рани болять, а страх не покидає. Цей страх живе в серці навіть кожного чоловіка, бо раптом завтра буде загальна мобілізація і потрібно буде захищати зі зброєю свою державу. Цей страх тривожить серце кожної дівчини за свого коханого і брата. Цей страх наповнює серця матерів і батьків за дітей.
Під час цих нічних чувань Господь через свого слугу святого Папу Івана Павла II прагне зцілити наші рани і прошептати нам на вухо: «Не бійтеся, бо це день початку вашої перемоги. Не бійтеся, бо я сьогодні, у цю ніч, зцілюю ваші рани».
Нехай дотик до мощів Папи буде дотиком зцілення, який передасть нам силу Духа Святого, що освячував Святішого Отця. Бо ми віримо, що свята особа є храмом Святого Духа. Нехай цей день перетвориться на молитву надії і зцілення, щоб Бог – наш єдиний союзник, який стоїть на боці тих, хто бореться за правду, допоможе нам довершити діло, що його ми розпочали рік тому. Амінь.
