Проповідь Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Митрополита Львівського
Двадцять Четверта Неділя після Зіслання Святого Духа
Апостол: Еф 2, 14-22
Євангеліє: Лк 8, 41-56
Із книги Виходу довідуємося, що Мойсей врятував ізраїльський народ від війська фараона тому, що послухав Бога: “Ти ж підійми твою палицю та простягни твою руку над морем і розділи його…” (Вих 14, 16). Коли Мойсей вчинив так, вода розступилася, і він з народом перейшов сухим дном моря. Коли ж вийшли на берег, а військо фараона наздоганяло ізраїльтян, Господь сказав Мойсееві: “Простягни руку над морем, і нехай води хлинуть назад…” (Вих 14, 26). Мойсей вчинив так, тоді: “Злились води знову докупи та й затопили колісниці, вершників та все фараонове військо, що ввійшло було за ними у море” (там само).
У Книзі Чисел довідуємося про іншу історію, що відбувалася з ізраїльським народом, котрий нарікав у Сіон-пустелі на брак води та велику спрагу, – ці докори були звернені в бік Мойсея. Той молився до Господа, і Господь сказав йому таке: “Візьми жезл та збери громаду, ти і твій брат Арон, і на очах їхніх промовте до скелі, і напоїш громаду та їхню скотину” (Чис 20, 8). Мойсей не послухав Бога до кінця…” звів руку і вдарив жезлом об скелю двічі, і линула сила води, і напилася громада і скотина” (Чис 20,11). Не мав Мойсей довір’я до слова Господнього і бив двічі палицею по скелі, тому почув такі слова від Господа: “За те, що ви не вірили мені, коли треба було показати мою святість в очах Ізраїля, не введете ви цю громаду в землю, що її я дав їм” (Чис 20,12). Мойсей і його брат Арон померли, не ступила їхня нога в обіцяну землю.
Зміст сьогоднішньої євангельської історії дещо інший, але окремими фрагментами багато в чому подібний. На просьбу начальника синагоги, Яіра, Ісус іде, щоб оздоровити хвору Яірову дочку, котра вмирала, маючи всього 12 років. Ісус Христос прямує до Яіра, Йому нелегко перейти, тому що до Нього тиснуться люди. Не було поліції, не мав Він війська, яке зробило б Йому дорогу, щоб Він швидше міг довершити оздоровлення. Не відомо, скільки часу довелося Йому йти до дому голови синагоги, бо, коли Він ще був у дорозі, прийшов хтось від начальника синагоги та й сповістив його: “Твоя дочка померла” (Лк 8, 49).
Святе Письмо згадує, що під час походу Ісус Христос мав пригоду – хтось із тих, що тиснулися, доторкнувся Його. Апостоли зауважували: “коло тебе юрмляться і тиснуться”, а Ісус запитував: “Хто доторкнувся мене?” Йшлося про конкретну особу, не про численних осіб з юрби, котрі торкалися Його, навпаки, йшлося про вчинок конкретної жінки: “Підійшовши ззаду, доторкнулася краю його одежі”. Як і чому вона зрозуміла, що Ісус говорить про неї? Ті, інші, від дотику до Нього не відчули зміни, не прийняли від Нього сили, вони залишилися такими, як були. Її ж дотик, кровоточивої, – був повен віри та довір’я до Бога, що Він її оздоровить. Дванадцять років її торкалися лікарі, вона витратила на лікування все своє майно, а тут покірно та з вірою, несміливо, ззаду підходячи, торкнулася не руки, не обличчя, а тільки – краю Його одежі. І вмить стала оздоровлена – кровотеча зупинилася. Вона бажала потайки відійти, а Христос хотів не упустити цього моменту, аби показати багатьом іншим, що їхні дотики до Нього байдужі та що вони відходять після зустрічі з Ним – ні з чим! Хто навчив такої віри та довір’я до Господа цю жінку? Хто сказав їй, щоб, “тремтячи підійшла й, упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала” (Лк 8, 47).
Ісус не закінчив показувати свою любов цим актом оздоровлення, що ми дізналися, Він прямує до дому Яіра, бере мертву його дочку за руку і промовляє: “Дівчино, пробудися!”, перед тим закликаючи батька: “Не бійся, тільки віруй”.
Господь, як було вище зазначено, не домагався від Мойсея багато, щоб довершити добре діло: “підійми твою палицю” чи “промов до скелі”; або як мало потрібно було кровоточивій жінці, щоб стати здоровою: доторкнутися Ісусової одежі, мабуть, рукою, а Христос говорить про її дотик віри: “Віра твоя спасла тебе”. Подібно говорить до батька померлої дитини: “Не бійся, тільки віруй” – який важливий дотик віри! Наскільки ми свідомі, що це наша історія? Чи ми віримо в те, що Бог домагається або просить мене для мого ж добра так мало: підніми палицю з довір’ям; доторкнися мене вірою і будеш здоровий… зберігай заповіді і не загинеш.
Можливо, ми вже не один раз помирали для Бога, і щоразу, як довіряли Йому, Він нас – мертвих душею – оздоровлював, прощаючи нам гріхи у тайні святої сповіді. Не робив нам жодного закиду, не картав нас, не гнівався на нас, а радів, що може дати своє, Боже, життя для нашої душі. Від нас очікує так мало – довір’я, щоб дати нам багато – вічне щасливе життя. Не хоче Бог давати нам трішечки здоров’я, грошей, добробуту чи якогось достатку, хоч і про все Він турбується, бо ми “вартісніші за багатьох горобців” (Лк 12, 7), – а вічне щасливе життя. Можливо, пропонує нам щастя через матеріальні нестатки, через різного роду терпіння, хворобу, як це сталося з кровоточивою жінкою, котру приводить по довгих роках до себе. Можливо, вона, коли була б здорова, не прийшла б до Нього, не шукала б Його ніколи, а була б задоволена своїм станом здоров’я. Господь знає краще, що, кому і скільки потрібно насамперед для спасіння душі. Це ми, люди, звикаємо до матеріальних речей. Інколи людину тримають якісь речі, гроші, достатки, звички, задоволення або особи, на що вона спрямовує всі свої зусилля, і це стає метою її життя. І ось тут маємо нагоду подумати: що мені закриває Бога? Чи моя любов і довіра до Бога стоять на першому місці? Якщо так, тоді все інше на своєму місці, якщо ні, тоді я зблудив і можу це виправити та з Божою допомогою поставити на своє місце.
Вірю, що багато з вас є батьками і матерями. Батьки відповідають за добре виховання дитини, навчають дітей розрізняти, що добре, а що зле, забороняють певні речі, що можуть пошкодити здоров’ю дитини, і тим більше такі, що загрожують втратою життя. Ті, що носять звання доброго батька, пильно стараються, щоб не тільки усувати перешкоди, що стосуються до тіла, а дбають про духовний поступ дитини.
Не можна мати сумніву, що Господь Бог, наш любий батько, котрий любить нас більше, ніж будь-який інший батько на землі, бажає нам добра. Для нашого ж добра встановив закон як дороговказ для спасіння й освячення.
О наш єдиний, милосердний, добрий і любий Господи, Ти знаєш мене від віків з моїми успіхами та поразками. Дай мені вміння розуміти мої падіння, але не залишатися в лежачому стані. Допоможи зробити перший крок до тебе, тому що після цього зможу робити другий і третій… Люблю тебе мій Господи! Оздоров мене із кровоточивої недуги гріхів, що їх так часто поповнюю. Маю велике довір’я до тебе і дякую за твою постійну поміч. Твоя рука постійно простягнута до мене, як до мертвої дочки Яіра. Дай мені ласку протягувати постійно мою руку до тебе та доторкнутися тебе живою вірою, як кровоточива жінка, щоб ти оздоровив мене!
Пресвята Діво Маріє, випроси мені ласку довіряти Господові!
Храм Скитальчої Родини, Англія, м. Лондон, 30.11.2003.
Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.
