Про доцільність територіального місця проживання єпископа, священика, часового виміру їхнього перебування з людьми, про проблему з озвученням храмів, про катехизацію, про сільські та міські парафіяльні проблеми та про парафію, яку можна назвати ледь живою – відкрита дискусія.
о. Михайло Димид:
– Якщо візьмемо парафію, яку називаємо ледь живою, від чого починати: від передання Божого слова, чи від Літургії?
о. Сергій Швагла:
Щоб зжитися з людьми – потрібен час. Я був з ранку до вечора присутній з тими людьми, котрі можуть щось зробити. Так тривало десь три-чотири роки. На сьогодні, кожна зорганізована спільнота – це виклик людей. Усі відкриті спільноти, які утворились на моїй парафії, тривають і мають своє продовження. Натомість закритість призвела до їхнього розпаду.
о. Василь Рудейко:
Не зустрічав мертвих парафій. Не можна цілковито говорити про «нульову» парафію. Филип не був зовсім нульовий, а читав Ісаю – і бачимо, що через це дійшов до хрещення.
о. Олександр Чумаков:
Побачити себе в контексті зовнішнього середовища, яке вимагає від нас реальних змін, почати вчитися наново зустрічатися з тим життям, яке біля нас.
о. Володимир Ольшанецький:
Шукати авторитетних людей у парафії і з ними розпочинати свою діяльність, з ними творити. Дуже добре, коли священик живе на парафії, так і має бути. Озвучення храмів має бути професійним.
о. Орест Григорчак:
У мене, після всього почутого і побаченого, склалося враження, що жива парафія – це щось, де багато шуму, де щось увесь час діється. Упродовж Собору мене це мучило, і я шукав відповідей. Читаючи Святе Письмо, збагнув, що ми у пошуках тієї своєї «Першої любові». Для мене жива парафія – це дійсно місце зустрічі з живим Христом, це свідки, котрі народжуються через євангелізацію. Центром є Євхаристія – це та вершина, до усвідомлення якої треба допомогти дійти людині. Не біймося мирян, не пригадую, щоб вони призвели в Церкві до якогось розколу.
о. Олег Пігій
Ми працювали у групі, де більшість складали сільські священики. Переконаний, що в селі катехизація вкрай необхідна, значно більше, ніж у місті. На моїй парафії є три конфесії: греко-католики, автокефальні, свідки Єгови. Катехита немає. Специфікою села є те, що компетентних людей майже немає. І це складає значну проблему.
Те, чи живе священик на парафії, чи не живе – немає принципового значення. Неважливо, чи священик живе на парафії, а важливо, чи священик живе парафією.
Є потреба в сотрудникові, або хоча б допомозі священика з сусідньої парафії. Треба думати, як вирішити питання економічного характеру у такій ситуації. У селі на священикові лежить усе. Та ми й самі, священики, мало між собою знаємося, мало спілкуємося. Нам не вистачає такого простого безпосереднього спілкування за філіжанкою кави. Розробіть стратегію, як «розкрутити» сільські парафії.
о. Олег, сільська парафія:
Упродовж Собору і відвідин парафії побачив велику діяльність, але, пори всі незадоволені потреби церкви у селі, туди у процентному відношенні ходить менше людей, ніж в селі.
о. Андрій Стадницький:
У мене на парафії живе 17 тис. населення, а до церкви ходить лише 3 тис.
с. Наталія Мельник
Якщо ми будемо всі отак говорити: не можу робити того, бо іншого немає, то парафія справді завмре. Є Христос, Котрий пастиря посилає, є взаємини з Богом, має бути ціль: прийти до Христа. Тоді Бог буде давати. Є Бог, Котрий вибрав нас і посилає. Якщо обмежимось такими земними речами, то можемо іти звідси додому навіть без Вечірньої.
о. Володимир Ольшанецький:
Треба почати воцерковлювати передусім тих, котрі ходять до церкви.
п. Оксана Патрик, м. Золочів:
У нас є брак лідерства і його треба виховувати з відповідальністю за того лідера. Бо часто так є, що людина щось робить, і одразу починають з’являтися критикани. Варто започаткувати патріотичне виховання дитини, повернутись до гуртків Скаути, Січ, Сокіл, щоб виховувати патріотизм. Добрим було б започаткувати анонімне скайп-спілкування дитини зі священиком.
о. Василь Здебський:
Не треба перекатехизовувати дітей. Треба виховувати священика і тоді діти будуть схожі на священика. Не можна пояснити комусь щось, якщо я сам того не розумію. Остаточно оцінку того, як ми працюємо, отримаємо дня судного.
о. Орест Фредина:
Парохію можна пізнати тоді, коли ти перебуваєш у тому середовищі. Нам не вистачає в церкві комунікації і координації. Ми маємо увесь час маємо пам’ятати, що коли я одягаю ризи, чи взуваю черевики – я учень Ісуса, коли сідаю на Таврію – я учень Ісуса. Нам треба робити багато зустрічей і обговорювати на них одне питання з різних боків. Чому, для прикладу, не зробити і не обговорити тему: «Жива парафія в сучасний умовах війни».
п. Зеня Кушпета:
Усі обговорення, діяльність завжди повертаються до одного: щоб у моїй душі був Бог. Основою живої парафії є те, як вона вміє передавати Божу любов, допомагати людині, попри зранення, відчути ту Божу любов. Ми багато доброго говоримо робимо, але весь час повертаємось до того самого.
о. Іван Медвідь:
Наше завдання – коли Христос каже: «Ходи» – іти. Коли ми не будемо боятися йти за голосом совісті, це буде дорога тим шляхом правди.
о. Віталій, ЧСВВ, священик підпілля:
Я прожив якусь частину мого життя і бачу, що миряни самі підштовхують священиків до дій, тих, котрі не йдуть в ногу з часом, або не бажають достатньо працювати. Як старший священик я дуже радію, бо бачу, що Церква росте.
05/10/2014 ugcc.lviv.ua/ Іванна Рижан для прес-служби Львівської архиєпархії
