Декларація Собору Львівської Архиєпархії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Декларація Собору Львівської Архиєпархії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

9K2y2xМи, учасники Собору Львівської Архиєпархії на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», який відбувся у м. Львові 3-5 жовтня 2014 року, вислухавши доповіді достойних доповідачів, обговоривши запропоновану тему у групах та відвідавши визначені парохії Львівської Архиєпархії, декларуємо наступне:

1. «Ідеальна парохія» – це еталон спільноти, побудований на основі християнських цінностей та принципів. Це середовище, де ці принципи переростають у практику. Тіло Христове ─ спільнота, відкрита до Бога у Пресвятій Трійці, через яку Він звертається до світу; спільнота – таїнство церкви, яка звершує літургійне богослужіння, навчання Євангелія та церковний провід.

При розбудові живої парохії слід враховувати специфіку території, відповідність викликам часу та розуміння подій, потреб, можливостей даної території та пріоритетів місцевої Церкви.

2. Парохія у селі – це християнська спільнота, яка проживає на невеликій визначеній території. Тому взаємне пізнання осіб та духовних потреб цієї спільноти є доступнішим. При цьому необхідно творити саме церковну спільноту, члени якої усвідомлюють свою еклезіальну приналежність. Не потрібно прив’язувати душпастирську працю до наявності чи відсутності необхідних для цього умов (приміщень). Якщо є місце молитви, то це місце має стати також місцем катехизації, євангелізації та харитативної праці. Слід плекати щоденну літургійну молитву у храмі, а також призвичаїти вірних до частого прийняття Святих Таїнств, зокрема, Сповіді та Євхаристії.

3. Парохія у місті характеризується менш тісними міжособистісними взаємовідносинами між вірними, у ній є певний відсоток вірних, який номінально приналежать до спільноти, саме тому роль душпастиря є ключовою. В цьому контексті співпраця пароха та сотрудників повинна мати спільну мету та бути одностайною.

Парохіяльна спільнота має містити в собі малі парохіяльні групи, об’єднані довкола конкретної мети та цілей (молитовні, молодіжні, харитативні і т. ін.). До проводу цих груп необхідно вишколювати та залучати здібних до цього мирян. Виникнення та діяльність цих спільнот має бути під контролем компетентної церковної влади.

4. Парохіяльні спільноти можуть, вразі потреби, налагодити співпрацю із допомоговими організаціями, а також, пропонувати різноманітні соціальні проекти (благодійна кухня, порадня психолога, благодійна аптека, лікарська та юридична порадні).

5. Для покращення душпастирської праці у парохії, добре є подбати про наявність парохіяльного будинку для проживання священика та звершення різного роду парохіяльного служіння. Важливо плекати у вірних відчуття екпезіальної ідентичності – приналежності до Української Греко-Католицької Церкви і конкретної місцевої спільноти.

Ідеальну парохію на землі можна побачити лише там, де люди її будують з Богом. Потрібно творити спільноту однодумців, яка б жила одним серцем, однією душею та прагнула прославити Бога. Скільки людей – стільки стежок до Царства Божого. Спробуймо зробити з цих стежок одну дорогу.

5 жовтня 2014 р. Б., м. Львів

06/10/2014 ugcc.lviv.ua

Паломницький центр