Слово Митрополита Львівського
з нагоди відкриття Собору Львівської архиєпархії УКЦ
«Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»
Преосвященний владико Венедикте,
Всесвітлі, всечесні та преподобні отці,
Преподобні сестри, любі миряни, дякую вам за вашу участь у сьогоднішньому дійстві, яке ми називаємо Собором, що присвячений темі «Жива парафія». Очевидно, що мертвою буде називатися така парафія, яка завмирає фізично та духовно. Особисто вважаю, що мертві ті парафії, які припинили своє існування й очікують, на жаль, продажі церкви або заміну сакральної будівлі на музей, службове приміщення чи переміни в інші будівлі. В Україні, слава Богу, таке ще не стається, але за кордоном такі факти очевидні. У нас відбувалося зачинення церков тому, що радянська влада арештовувала священиків, ченців, черниць та мирян в сорокових роках минулого століття; визнавала їх винними та відправляла в далекі райони Сибіру, Далекого Сходу, на північ Росії, в Казахстан тощо. Дуже жорстокі методи застосовувалися до усіх вірних нашої Церкви й багато християн закінчили своє життя як преподобні й святі. Кожна світла особа, яка гідно закінчила життя або продовжує благородне служіння Богові, надзвичайно важна в наших очах і благословенна в Бога. Прославлені особи у вічності, плідно допомагають борцям на землі за небесну радість!
Наша Церква старається реалізувати духовний проект, бо поставила перед собою мету, щоб до 2020 року ще успішніше відновляти духовне життя в наших парафіях. Чи тут пропонується якийсь спеціальний винахід? Чи існує рецепт, щоб вірні якоїсь парафії разом зі своїм священиком стали особливими людьми, преподобними й більше праведними? Чи можлива якась наліпка, певна практика, виконання чинності, щоб стати спасенними? – Ні! Наше життя повинно завжди охоплювати всю істоту, всі її чинності, усі акти, щоб кожного дня Господь змінював серце людини на краще. Ця пропозиція «Живої парафії» означає більшу чуйність над спасінням своєї душі, її освяченням та спонукання до цього наших ближніх. Добрі християни повинні уболівати за своїх ближніх, за їхній духовний стан, допомагати й настановляти в осягненні спасіння.
Заповідь Божа дуже виразно пропонує та наказує: «… Любитимеш ближнього твого, як самого себе…» (Лев 19,18). Сам Син Божий потвердив важність любові тих, хто нам близький та кого зустрічаємо на життєвому шляху: «А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого…» (Мр 12,31). У словах Спасителя, в Божих Заповідях та настановах, немає місця ненависті чи погорди ближніх. Христос наказав: «… Любіть ворогів ваших, добро чиніть тим, які вас ненавидять» (Лк 6,27). Добрі християни не мають проблеми перепросити ближнього за образу чи виявити практику покори, коли їх несправедливо звинувачують. А світ не дуже прихильний християнам у їхньому спасінні. Злий дух не спить, постійно воює проти людини, шукаючи сім інших духів гірших від себе, щоб погубити християнську душу (пор. Мт 12,45). Ми не маємо жодної гарантії спасіння, хіба слушну нагоду постійного покаяння, примирення з Богом, практикувати живу віру та зростати в любові до Бога – це дорога до спасіння. Християнин не може спати. На землі не існує відпусток чи вихідних днів в ділі спасіння душі! «Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Чоловічим Сином» (Лк 21,36). Нам необхідно вдивлятися у своє життя, аналізувати його, уникати безглуздя, а щиро перейнятися справою вічності. Час не зупиняється, не чекає на нас, чого доброго ми не зробили сьогодні, завтра існуватимемо в іншому часі.
На Синоді цього року (2014) ми говорили про управління Божими дарами, як великим середником до освячення й спасіння душі. Ангел при гробі після воскресіння Ісуса Христа відізвався до жінок, які прибули до його гробу: «Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих…» (Мт 28,7). Ангел Божий вказував добрим жінкам, щоб бігти, ще й швидко і розповідати про Христове воскресіння! Яка це чудова новина! Яка відповідальність! У Бога – вічність, а в людини – час, талант, яким вона повинна спішитися мудро й успішно управляти! Бог не бажає, щоб ми закопували талант, не відкладали набік, не прикопували землею, тобто, не керувалися тогочасністю, він очікує плідного духовного життя від кожної особистості. Листя не приносить плоду, лише заступає його, скриває, а Господь шукає доброго видимого плоду в житті кожної людини.
Стратегія 2020 безпосередньо пов’язана зі священиком. Тому священик повинен бути добрим проповідником Божого слова, уважним сповідником, духовним батьком для кожної особи, ласкавим лікарем душі, насамперед – молільником за душі, які йому довірив сам Господь. Бог довірив – він буде запитувати священика та єпископа про їхнє старання за освячення його овець. Ми – пастирі, пастухи, а вівці, вірний люд, власність Бога, яку він довірив нам на певний час. «Будь чуйний і укріплюй решту, що їй скоро померти, бо я не знайшов твої діла завершеними перед Богом моїм» (Од 3,2). Кожній особі на своєму місці необхідно поволі поспішати, трудитися у ділі спасіння. Ми, священики, пам’ятаємо, що не ми спасаємо чи освячуємо люд, а, лише трудимося у Христовому винограднику. Святий апостол Павло переконує: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує» (1Кр 3,6-8).
Християнин повинен дбати про свій духовний стан. Священик, має настановляти вірних і чинити усе необхідне для спасіння ближніх: дітей і молоді, дорослих і старших, немічних й тяжко хворих, побожних й далеких від Церкви. Завдання священика велике, відповідальність неминуча за повірений Господом люд. Говорю часто про священика, бо спасенний стан його душі та ближніх залежить від нього. Священик особливо повинен готуватися й підходити до Служби Божої, святої Літургії, яка освячує душі, перемінює їх. Людей необхідно заохочувати брати активну участь в недільних моліннях в церкві, часто практикувати покаяння та приймати святе Причастя. Учитель Церкви так навчає про служіння святої Літургії: «Тоді ангели стоять зі священиком і увесь сонм небесних сил взиває, і місце навколо жертовника наповнюється ними в честь Лежачого (Бога) на ньому» (св. Ів. Золот. «Слово шосте про священство» п.4).
Закликаю, насамперед священиків, щоби здавати собі справу за стратегію свого життя, за гідне його використання, щоб в молитовному дусі, спільно зі своїми вірними, разом з іншими священиками та єпископами, крок за кроком у примиренні з Богом приближатися до вічності. Коли священик не буде дбати про освячення своєї душі, коли духовно занедбає старання про ближніх, тоді зустріч із живим Христом у вічності обернеться строгим судом. Любімо Христа, стараймося усією спільнотою приближатися до Господа, дбаймо про стратегію нашого спасіння та спасіння ближніх! Час нашого переходу у вічність близький, хай стане спасенним й праведним. Пресвята Богородице, допоможи нам гідно верстати дорогу до вічного життя! Вітаю усіх присутніх на цьому Соборі та усіх вірних нашої Архієпархії з цим святом! Дякую владиці Венедикту, нашим священикам, Семінарії, черницям й ченцям, добрим мирянам, особливо задіяним в підготовці Собору та в реалізації стратегії спасіння! Хай Господь усіх благословить щедрими дарами й добрим здоров’ям!
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
3 жовтня 2014 р.Б. Львівська духовна семінарія Святого Духа
