Слово Митрополита Львівського
на празник Воздвиження Чесного Хреста
1Кр 1,18-24; Ів 19,6-11,13-20,25-28,30-35.
Достойні сестри і брати, дорогі наші молільники,
дякую вам за те, що ви кожного року з великої любові та пошани до Господа дуже успішно приймаєте участь в моліннях та прощі у Глинянах, де зберігається чудотворна ікона Спасителя у цій скромній дерев’яній церкві. Ми любимо Ісуса Христа, який прийшов у світ, приймаючи на себе людське тіло, але, водночас залишався Богом. Він не може себе змінити, тому що Бог – незмінний. А Христос, як людина, терпів муки, бо людське тіло підлягає терпінню. Син Божий сам говорив: «Тепер стривожилась душа моя, – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? …» (Ів 12,27). А перебуваючи в Оливному саду: «Повний скорботи та тривоги, ще пильніше молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю» (Лк 22,44).
Христос терпів у скорботі, обливаючись кровавим потом і усе своє життя відважно зносив інші моральні та фізичні випробування. Звичайно, що він переживав й терпів наперед майбутні бичування, вінчання терням, бачив хрест й розп’яття на ньому. Господь багато терпів від книжників та фарисеїв, які не приймали його навчання, навпаки, насміхалися й глузували; від народу, який слідував за ним, лише тому, що їли хліб (пор. Ів 6,26); від своїх маловірних учнів: «… О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?…» (Мр 9,19).
Син Божий, посідаючи Божу і людську природу в одній Особі, усе терпів як людина і ніколи, як Божа Особа, – Божество не підлягає терпінню. Ісус глибоко переживав у своїй душі муки, що надходили на нього: «Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!» (Мт 26,42). Один із розбійників на хресті співчував Ісусові, звертаючись до іншого розіп’ятого розбишаки, говорячи: «Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого» (Лк 23,41). Розкаяний злочинець відчував біль Христа, бачив, як спливала кров, споглядав на поранене тіло, що здавалося однією кровавою раною; глядів на зранену голову від терня. У передсмертних судорогах Ісус закликав до свого Отця: «… Елої, Елої, лама савахтані? – що означає у перекладі: Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?» (Мр 15,34).
Пророк Ісая багато років вперед написав такі слова про Сина Божого: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс 53,5). Ісус Христос терпів не тільки тоді, коли його спіймали в Оливному городі й після того піддавали різним мукам, та згодом розіп’яли на хресті, але усі ці тортури й зневаги були присутні в ньому протягом усього життя. Очевидно, кульмінацією його терпіння було розп’яття й смерть на хресті. Без великого труду знайдемо ясні слова у Святому Писанні, якими Спаситель виражав свої терпіння: «… Душа моя вся смутиться аж до смерті…» (Мр 14,34).
Перейнятий смутою та образами, Христос мужньо переносив ці випробування, але не тільки терпів, він проповідував, навчав, оздоровляв, воскрешав померлих, творив різні чуда. Дуже влучно представив Ісуса Христа пророк: «Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали» (Іс 53,3). Нелюдські випробовування й катування не зламали Спасителя, – він прийшов і виконав волю свого Небесного Отця!
Свята Церква показує нам хрест, символ того знаряддя, на якому помер Син Божий. І ми не цураємося хреста, бо на ньому Господь відкупив увесь людський рід від диявольського засилля. Ісус приніс своє життя в покуту за кожну людину, що отримала від Небесного Отця безсмертну душу – народжену і ненароджену. А хрест – знаряддя любові Ісуса Христа до людей, символ його перемоги й викуп народу із неволі злого духа! Тому ми обнімаємо його, припадаємо з поклонами, цілуємо, пишаємося хрестом, носимо розп’яття на своїх грудях, прикрашуємо доми, хрест зображений на церковній одежі, майорить всюди, також, встановлюємо хрести на куполах наших церков, щоб далеко було видно цей символ побіди над злом. Його зустрічаємо при дорогах, витискають на обкладинках книжок, хрест встановлюють, майже на кожній могилі на цвинтарях, він видніє при будинках, хрест видніє на високих вершинах гір тощо. Учитель Церкви навчає: «… зображення хреста, колись для усіх страшне, тепер всім дуже любе …» (св. Ів. Золот., «Роздуми проти юдеїв і поган про те, що Ісус Христос є правдивий Бог» п.9). Коли люди Церкви бачать хрест, відразу відносять його до Ісуса Христа, який помер на ньому з любові до народу, рятуючи людський рід від вічного терпіння в потойбічному світі.
Ми пам’ятаємо теж, що хрест означає терпіння людини, яка бореться за освячення та спасіння своєї душі. Деякі нехристиянські течії заперечують слово хрест, вважають, що воно не знане Святому Писанню й твердять, що Ісус Христос був розіп’ятий на стовпі, мовляв, хрест був незнаний? Коли ж уважно читаємо Святе Писання, то слово хрест повторюється у Новому Завіті приблизно тридцять разів. Сам Спаситель навчав: «Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене» (Мт 10,38). Подібних місць про хрест знайдемо більше й чомусь не сказано, що «не бере свого стовпа, лише хреста». Ми, християни, діти Бога живого, шануємо та поклоняємося святому хрестові, бо на ньому помер Син Божий, рятуючи нас від вічного прокляття. Хрест – сила перемоги добра над злом, праведності над гріховністю, духовної чистоти над моральним брудом. Святий Учитель Церкви стверджує: «Хрест змив гріх, став очищенням усього світу, примиренням довготривалої ворожнечі; відчинив небесні ворота, ненависних (Бога) людей вчинив друзями, підніс наше єство на небо, і посадив праворуч Престолу, приніс нам і другі незчисленні блага» (св. Ів. Золот., «Слово третє проти юдеїв» п. 4).
Слуга Божий, Митрополит Андрей Шептицький дуже уболівав над тим, що багато із нашого люду недбало виконують на собі знак святого хреста. Він писав про принцип: «… мірою дбайливості й старанності про духовне життя є передусім дбайливість у виконуванні того акту ісповідання віри, визнання надії та виказання любові Божої, яким є знак Хреста» (Документ №17, вересень 1940 р. «Про почитання святого Хреста»).
Пам’ятаймо про велику пошану для хреста, бо на ньому вмер наш Спаситель з любові до кожної людини! Стараймося добросовісно виконувати знак святого хреста на собі, склавши три пальці правої руки, доторкуючись ними чола, грудей та рамен, притому, вимовляючи чітко відповідні слова. Злі духи бояться хреста, бо Син Божий переміг їх на ньому, засоромив, зруйнував їхнє «панування». Прославляймо Ісуса Христа гідним християнським життям, частим покаянням за вчинені духовні промахи та виявом великої любові до Господа. Станьмо під хрестом разом з Ісусовою матір’ю, Марією, щоб почути від нього слова: «… Ось син твій, … ось матір твоя…». Піднесімо на достойний рівень пошани Господнього хреста у нашому серці!
Дуже дякую отцеві Андрію Лукачику за організацію прощі до Глинян та любим учасникам цієї прощі! Хай благословення Господнє спочине у ваших душах!
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
27 вересня 2014 р.Б. м. Глиняни
