Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Митрополита Львівського
Одинадцята Неділя після Зіслання Святого Духа
Розповідь Ісуса Христа про боржників і царя, про борги і спосіб їх залагодження, про дарування боргів і вимагання їх віддати в тодішнього слухача викликала певний сміх. Але коли йшлося про в’язницю, тортури і гнів володаря, – така розповідь притягала увагу стародавнього слухача. Про це пише в історично-культурному коментарі до Святого Писання Craig S. Keener (с. 50, польська версія). Чому сміх? Тому що десять тисяч талантів означало 60 мільйонів робочих днів, деякі твердять, що 100 мільйонів днів праці, а пересічний робітник коштував 500-1000 робочих днів. Тому продаж боржника з родиною і його маєтку аж ніяк не винагороджував великого боргу. Але Ісусові Христові не йшлося про величезну заборгованість одного зі слуг, а про велике милосердя, котре виявив цар своєму боржникові, потім про велике нерозуміння цього милосердя з боку слуги, котрому даровано неймовірний борг. Той нападає на свого співслугу, що був йому винен мізерну суму. Розходилося про його ненависть до рівного собі та немилосердя, коли той не хоче дарувати боргу, а кидає його до темниці, аж поки не віддасть того, що винен.
Усі люди землі є великими боржниками перед Господом Богом. Впадаємо у борги щодня і коли гідно хочемо винагородити провини, то можемо це зробити тільки єдиним способом – просити милосердя в Бога про дарування нашого боргу. Ми не в силі виплатити чи винагородити наших провин, навіть нашими постами, молитвами чи будь-яким іншими побожними способами, але ми в силі просити Бога, і часто, прощення наших провин-гріхів, і Він ласкаво забуває нам нашу неміч та духовну слабкість. Святий апостол Павло пише таке: “Всі бо згрішили і позбавлені слави Божої, і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: якого Бог видав як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх” (Рм 3, 23-25).
Ми є боржниками не тільки перед Богом, а й перед нашими ближніми. Перед нашими батьками, сестрами чи братами. Людина часто забуває, що вона винна, але довго пам’ятає, коли їй хтось не віддає того, що винен. Коли подивимося стисло на нашу сім’ю, у котрій ми зростали, – скільки ми винні перед нашими батьками, які не досипляли ночей і постійно давали нам. що могли! Ніколи не рахували цього й не очікувати нашої віддачі. Чим можемо заплатити їм? Як оцінимо недоспані материнські та батьківські ночі або час їхньої опіки, коли діти були хворі? А різні переживання і сльози добрих батьків за своїх дітей, коли їм грозила якась небезпека, коли вони наражалися на невдачі чи поразки. і це триває аж до часу, поки вони не відійдуть до вічності. Сума такого боргу зростає, коли ми чуємо добрі порали від рідних, близьких чи знайомих. Маємо їхнє співчуття, доброзичливість, прихильність, милосердя, а самі ображаємо когось, хоч часто того й не можемо зауважити. Великі борги стягаємо за час нашого життя, але прошения перекреслює кожний борг такого виду.
Небесний Отець дарує нам всі наші борги, коли просимо Його та щиро розкаюємося в нашому серці. Крім того, існує ще одна умова: “А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших” (Мт 6, 15). У І-й книзі Самуїла читаємо, як несправедливо переслідував Давида цар Саул. Давид міг помститися і вбити Саула, як це пропонували Давидові воїни, однак останній відтяв край Саулової одежі, про що жалкував: “Та потім заворушилося у Давида сумління, що він відтяв кусень поли одежі у Саула, і він сказав своїм людям: «Нехай Господь мене боронить, щоб я чинив так з моїм паном, з Господнім помазаником, щоб накладав на нього руку» ( І Сам 24, 6-7). Цар Давид виявив велике милосердя до свого противника, не бажав помститися, але сам дарував прощення і навчив інших, як вони мають чинити з тими, що будуть їм за противників чи боржників. Апостол і учень Ісуса Христа святий Петро, коли одного разу став перед Ісусом і промовив фразу: «Чи маю до сімох разів прощати» (Мт 18, 22), – вважав, що так буде великодушно з його боку, тому що деякі рабини навчали, що треба прощати до трьох разів. Але Ісус перевершив усі сподівання похвали, котрої очікував Петро: він почув від Icvca, що потрібно завжди прощати, це означав вираз Христа «до сімдесяти раз по сім». Отже, сім разів – це дуже мало. З усього цього виходить, що простити сердечно й повністю тому, хто нам вчинив велику кривду, – не є легкою і простою справою. Це велика і дуже трудна річ!
З нашого роздумування можемо зробити висновок, що прощати не є легко, але можливо і потрібно. До того ж ми, мабуть, переконані, що потребуємо самі багато й постійного прощення, тому що є слабкими і грішними людьми. Один із проповідників наводить слова великої людини, національного велетня Індії Магатми Ґанді з його «Автобіографії»: «Прощення більше вартує, ніж помста. Помста означає слабосилість людини». «Відкидання перемоги помстою, прощення – не є запереченням боротьби проти зла. Навпаки, є активнішою і реальнішою боротьбою, ніж така відповідь, котра зі своєї природи є тільки помноженням зла». «Нac захоплюють несподівані відкриття засобів перемоги. Але ще більше гідне подиву може бути відкидання насильства і боротьби та прощення тим, хто завинив проти нас». Не можемо забути слів, що «під вечір життя нас буде судити любов», що відміряє нам так, як ми відмірюємо іншим.
Пресвята Богородице, що не бажала зла тим, хто розпинав твого Сина, випроси нам прощення наших гріхів і милосердного ставлення до немочі наших ближніх.
Храм Пресвятої Богородиці, Володарки України, м. Львів; 30.08.2003.
Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с. сс.37-39.
