Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Митрополита Львівського
Шоста Неділя після Зіслання Святого Духа
Апостол: Рм 12, 6-14
Євангеліє: Mт 9, 1-8
Ісус приходить у Своєму слові, аби нагадати нам. що ми не самі. Він поряд з нами, що Йому не байдужа наша “паралізованість” і розгубленість серед проблем. І маємо ті проблеми, бо не чуємо голосу Божого, не хочемо прийняти Його волі в нашому житті. Не раз можемо відчувати спокусу, що не такі вже й страшні гріхи, нічого такого поганого в них немає, навіть, видається, є багато приємного. А слухаємо Бога тільки тоді, коли це нам вигідно, хочемо використати Його, як золоту рибку, для здобуття чи виконання власних, часто хаотичних і немудрих бажань. Таким чином приходимо до руїни й хаосу в житті. І добре, коли ще будемо спроможні намагатися піднятись, щоб прийти до Господа по допомогу. – А коли ні? Тоді на поміч можуть прийти добрі друзі – брати і сестри в Христі, звісно, якщо маємо таких, так, як мав їх розслаблений. За їхніми молитвами, вже не за нашими, тому що можемо дійти до такої руїни, що не зможемо й молитися, Господь оздоровить нас, побачивши їхню віру. Ісус готовий зустріти кожну особу, підтримати у стражданнях, навіть якщо багато хто буде думати, що ми не достойні Божого милосердя. У багатьох місцях Старого і Нового Завіту Господь закликає нас до слухання Його голосу правди й прийняття Його (пop. Вих 15, 26; Втор 28,1; Мт 7, 26; Лк 9, 35). Власне, тому й маємо два вуха, а тільки одні уста, щоб більше слухати й менше говорити. Це дає змогу зменшувати кількість страждань. Спаситель рятує паралізованого чоловіка відпущенням гріхів, повернувши здоров’я для душі, дає йому силу тіла. Той, хто не міг ходити своїми ногами, на слова Ісуса встав і. взявши ноші, пішов до свого дому.
Кожна людина час від часу страждає, що приносить темноту душі, штовхає в гріхи, до речей, не гідних людини, тим більше християнина. Тоді виникають глибокий смуток чи навіть відчай, лінивство і знеохота. Бог видасться таким далеким, і можуть приходити сумніви, чи Він взагалі існує. Настає стан сухості, особа ніби відлучена від Бога, а молитва перетворюється на каторгу, і, буває, людина її залишає. Немає радості і спокою від участі в Божественній Літургії, немає бажання слухати про Бога. Саме такий час може використовувати ворог, диявол, пропонуючи як радість і полегшення багатство, розкоші, свободу статевого життя, вигоду, насичення земними задоволеннями… Коли ми приймемо це, зануримось у це, то спочатку зможемо отримати певну радість, але, попри це метушіння, проблеми залишаться, вони не зникнуть, темрява не відійде, бо скруту твого серця може розв’язати лише Той, хто покликав нас до життя. Господь пропонує інший шлях розв’язання проблем: не тікати від них, а вирішувати, вступаючи в боротьбу зі спокусами. Коли розпізнаємо спокусу, дію злого духа, боремось із цим, заручаючись підтримкою Бога, – неприятель слабне і тікає. Тому мусимо прийняти цю битву, не здаватися ворогові. Дуже важливо в час терпіння й духовної посухи не приймати серйозних рішень, швидких змін, а міцно стояти в попередніх правильних рішеннях, навіть якщо тепер вони нам не подобаються. У терпінні трудно буває прийняти мудрі рішення А коли не хочеться молитися, слід молитися ще більше. Господь закликає нас до надії, терпеливості й витривалості. Апостол народів настановляє: “В ревності не будьте ліниві, духом горіть. Господові служіть; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі (Рм 12, 11-12). Ми самі нічого не можемо, нам важко, але Всевишній може все.
Немає приводу до відчаю і безнадії, якщо подолано смерть і є вихід із гробу. І, відповідно, з інших ситуацій тим більше є правильний вихід, важливо тримати зв’язок з Богом. Господь ніколи не приховував, що прийдуть і хвилини терпіння та смутку, – лише сатана вабить щасливою казкою, ніколи не приходячи відкрито й не показуючи свого потворного обличчя, але з маскою доброзичливості. Маємо навчитися зберігати в духовному житті рівновагу, який би стан не переживали. Латинське прислів’я повчає: “Зберігай рівновагу розуму в терпінні.
“Тож коли щиро слухатиметеся мого голосу й дотримуватиметеся мого заповіту, будете моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо моя вся земля. Ви будете в мене царством священиків, народом святим” (Вих 19,5-6а). Так запевняє сам Господь.
З Євангелія знаємо, що якісь люди несли до Ісуса дуже хворого з вірою й надією, що Він оздоровить й підніме розслабленого, і вони не помилилися. Христос не очікував їхнього прохання, але, збагнувши їхню довіру до Нього, відпустив йому гріхи та повернув здоров’я тіла. А потім відразу розпорядився, щоб той ішов до свого дому. Святий Ів. Золотоустий пояснює цей євангельський уривок так: Господь послав того чоловіка додому, оскільки бажав зцілити від гріхів тих, котрі не прийшли до Нього. Посилає його як свідка, щоб інших спонукував до покаяння (св. Ів. Золот., Бесіда 29 на Матея. п.3). Тому важливо приходити до церкви й отримувати оздоровлення від Христа і душі, і тіла. Каймося у гріхах, оздоровлюймо душу, тим самим повернемо здоров’я й нашому тілу. Хай наш милосердний Спаситель дає нам дар зрозуміти Його любов та милосердя до кожної людини.
Храм Св. Івана Христителя, м Львів, 08.07.2007.
Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с. сс.23-25.
