Слово Митрополита Львівського в Другу п’ятницю Великого посту
Бут 5,32-6,8.
Святе Писання завжди наштовхує людину на роздумування, бо у ньому містяться важливі духовні моменти життя людини. Не можна читати Святого Писання просто так, як літературний твір, бо у ньому кожне слово має велике значення. У книзі Буття написано, що, коли Ноєві виповнилося 500 років, він аж тоді породив синів. Читаємо про інших, наприклад, Сет породив сина у 105, Енос – у 90, а Яред – у 162-а роки, це означало початок народження першої дитини. А Ной почав родити (родила його дружина, тоді так визначали) у 500 років, а це – знак великої стриманості, володіння над пристрастями та ходіння перед Богом у чеснотах. Ной жив чесно перед Богом, мимо зіпсутого навколо світу. Один боровся проти навколишнього зіпсуття.
Написано, що Сини Божі брали собі за дружин дочок людських, що мало би означати, що вірні Богові молоді чоловіки, потомки Сета, одружувалися із поганськими дівчатами, потомками Каїна, які не вірили в одного Бога. Це дуже не сподобалося Господові, бо згодом, ці чоловіки покланялися різним божкам, у які вірили їхні дружини. Господь, в таких осіб відходив у забуття, бо в невірних переважала віра у різні забобони. Тому Всевишній скоротив вік людини від 900 до 120 років. Це велика втрата для людей через їхню гординю. Спочатку Бог благословив людину довголіттям, а через людську невірність, зарозумілість та гріховність, значно скоротив вік людині, щоб вона його не ображала та не помножувала гріхів протягом довгого віку її життя. Господь вчинив це зі свого милосердя, тому що за великі гріхи та за багато всяких гріхів, необхідно більше терпіти у вічності. Бо терпіння у вічності незмінне, але по своїй силі не однакове, подібно, як буває у в’язниці, – різні види відбування покарання. У цьому тексті згадується і про велетнів, які мали б жити на землі, а побожні письменники пояснюють, що це мали б бути мешканці Ханаан краю. Тих жителів краю часто називали велетнями.
Господь створив чудовий світ, про що сам підтверджував словом «добре» після кожного дня творіння. А тепер, коли людські гріхи стали помножуватися, коли гріх заполонив усю землю і то не тільки вчинками, але усі мислі людей були лихими, Бог жалів, що створив людину. Автор книги написав, що Господові «на серці стало важко». Людина поволі стала віддалятися від Бога, бо незадовго після вигнання з раю Каїн вбив свого брата Авеля, потім, Ламех признався своїм дружинам Аді та Ціллі, що він, також вбив людину. Це тільки про двох та про вбивство, а, які гріхи чинили інші люди? Завелася постійна та гидка неморальність серед людства, – гріх не знав кордонів. Господь не бачив виходу, не бачив поправи життя людей, навпаки, вони тонули у беззаконні з кожним днем і то все більше та більше.
Бог вирішив припинити поширення цього блудного життя: знищити людину з лиця землі. І не тільки людину, але також, усі інші земські створіння, які він покликав до життя. Через гріх людини, Бог вирішив, теж, знищити тварин, плазунів та птахів, усе живе на землі. Так далеко сягав гріх людини, що й тваринам був підписаний вирок смерті. Писання згадує, що серед суцільного зіпсуття, знайшовся Ной, що здобув ласку в Господніх очах. І Господь задля одного чоловіка, який був вірний Богові, пощадив людський рід, не знищив його, хоч винищив усіх потопом, однак, зберіг життя Ноєві та його родині, які продовжили людський рід. Годиться прославити милість Бога словами святого апостола Павла: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи» (2Кр 1,3). Бог змилувався над людським родом, помилував його через вірність однієї особи, бо його милосердю немає кордонів. Хай пресвята Богородиця виблагає нам вірності Господові до кінця нашого життя.
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
