Любі наші богомольці, приємно бачити вас у цьому храмі й спільно звертати наші серця до Бога. Сьогодні ми почули про чудову притчу, яку розповів Ісус Христос зібраному народові. Про людину, яка отримала Господнє благословення урожаю, що виявилося надмірною щедротою зібраного збіжжя. Цей чоловік знав, що має робити, але його наміри не були зовсім правильними, бо заповів собі довге життя, у якому мав спочивати, їсти, пити й веселитися. Забув про Господа, якому мав, насамперед, подякувати, бо від нього отримав життя й безсмертну душу. Але Бог не забув про нього й промовив своє правдиве слово, що вже тієї ночі його душа буде забрана до вічності. Що станеться із тим добром? Кому воно дістанеться? А, що буде із душею тієї людини, яка не багатіла в Бога, лише збирала для себе?
Тут можна дуже багато роздумувати і необхідно це робити. Я переглянув приготування слова до цієї притчі й нарахував, що тільки в цьому соборі ми з вами роздумували уже три раз про дану притчу. А скільки разів ви чули про цю історію й заглиблювалися в неї з іншими нашими священиками? – Багато разів. Велику необхідність становить те, щоб у кожній нашій домівці була ця важна книга, яка називається Святе Письмо. І, щоб цю книгу ви читали кожного дня, так, як уже пропонувалося нашою Церквою. Потім, щоб ви роздумували прочитаний текст у своєму домі спільно; ділилися тим, сказали свої думки вголос у своїй сім’ї і в такий спосіб наповнювали себе праведним текстом, де необхідно Святий Дух стане вашим провідником у житті.
Сьогодні бажаю разом із вами роздумувати про святий текст листа, який написав святий апостол Павло до ефесян, тобто, до мешканців міста Ефес. Це місто було столицею у Малій Азії, де процвітав поганський культ «богині» Артеміди, храм, якої був одним із сімох чудес старовини. Будівництво цієї споруди було завершене приблизно 450 років перед приходом Христа на землю. Святий апостол Павло в одній із своїх подорожей затримався у цьому місті аж три роки. Тут ревно працював, проповідуючи слово Боже і «кров’ю» придбав мешканців для Бога та його Церкви. Коли святий апостол довідався про те, що мешканців Ефесу, людей Церкви, зводять різними облудними науками, написав листа із Риму, де перебував у в’язниці. Цей блаженний муж уболівав за своє стадо, за вірних Христові, тому своїми посланнями-листами настановляв їх на добру дорогу, яка веде до вічного щастя, до спасіння, яке здобув для людей Ісус Христос своєю кров’ю. Дуже важливо до усього цього про що уже було згадано, він написав: «Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа (Еф 5,19). Тому розуміємо про важливість читати тексти Святого Писання, ними молитися, оспівувати та прославляти Бога. Коли сьогоднішній світ, в якому діє злий дух, пропонує в телевізії, Інтернеті чи інших засобах, всякого роду грішні затії, чому б ми, християни, не мали протистояти злу, вправляючи свою душу в розумінні й прийняті святих Писань, повторюючи тексти, наприклад, псалмів, щоб освячувати наші душі?!
Так чинили багато наших попередників, до цього заохочує апостол народів, зрештою, сам Ісус Христос разом з апостолами постійно співали псалми, прославляючи Господа. Святий Павло заохочував й наказував, щоб любити правду й чинити усе справедливо. Своїми науками він настановляв на те, щоб бути носіями світла, бо, де появляється світло там зникає темрява. Куди людина іде з добрими намірами, прямує із Божим світлом у серці, там лихі пропозиції зникають… Злодії бояться світла, а воліють діяти у темноті, щоби під її прикриттям реалізувати погані наміри: грабувати, вбивати, лиходіяти тощо. Учитель Церкви навчає про тілесну рану, яка прикрита зверху, не лікується, говорить, що вона вглиблюється в середину тіла й каже: «… так і гріх, поки скривається ніби у мряці, до цього часу продовжує діяти дуже сміливо; але, коли тільки буде виявлений, – чиниться світлом; але не самий гріх … лише той, хто творить його» (св. Ів. Золот., Бесіда XVIII на Еф п.1). Апостол закликав, щоб не брати участі у ділах темряви, тобто, необхідно навчитися бути собою і не приставати до тих, хто чинить зло, не мати страху відмовлятися від гріховних вчинків. Йому було трудно розуміти чому люди навчені жити правдою та творити світло, починають лякатися й пристають до тих, хто носить темні наміри та чинить гріх. Чому людина Церкви, коли потрапляє між нецерковних людей, боїться бути собою й відрізнитися своїм праведним життям від тих, хто, наприклад, не шанує посту, сквернословить, краде, обманює тощо.? Святий апостол Павло визнає, що люди виробляють потаємно такі діла, що соромно говорити, не то, щоб їх наслідувати. Сам Господь запевняв: «Тож ви їх не лякайтесь. Нема нічого схованого, що не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним» (Мт 10,26). Необхідно лякатися того, хто на суді в другому світі виявить усе те, що було старанно заховано перед людськими очима. Не можна жити так, ніби перебувати у сплячці чи прикидатися мерцем зчинивши зло. Тут йдеться про гріх, який чинить людина, не кається за вчинене зло, не просить Господа о прощення, а продовжує поширювати неприємний його запах серед інших. Бо кожен гріх, крім особистого виміру має суспільний вимір, який приносить духовну шкоду іншим. Наприклад, особа, що перебуває у нетверезому стані, багатьох побуджає до обурення і тим самим, гріх не закривається в одному, але торкає інших… Апостол пригадує про лихі дні, які нам пропонує Господь для гідного християнського життя, а лихо полягає в тому, що людина чинить беззаконня, незважаючи на свою душу та потребу її освячення й спасіння. Тому вміймо належно користати із часу, який не у нашій владі, «бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте» (Мт 24,44). Апостол закликає, щоб наповнювати себе Духом, скерувавши своє життя на гідний християнський путь. Це – усім можливо! Це потверджує святий І. Золотоустий такими словами: «Коли будемо очищувати свою душу від брехні, блуду, нечистоти, і користолюбства, коли станемо добродушними, співчутливими, старанними про себе, коли у нас не буде блюзнірства … тоді нічого не перешкодить Святому Духові приблизитися і прилетіти до нас? І він не просто приблизиться, але наповнить наше серце» (св. Ів. Золот., Бесіда XVIII на Еф п.2). За владою, славою, грошима і багатством, часто криється темнота, як ми і почули з Євангелія про розбагатілу людину. І особи, які не позбуваються духовної темряви, наражаються на велику небезпеку загинути у ній. У такий спосіб можна занапастити свою душу у вічному терпінні потойбічного світу. Краще справедливість, покаяння та гідне скромне християнське життя з молитвою та співами псалмів, яке провадить до вічної нагороди та радості у небі! Хай пресвята Богородиця випросить нам доброго розуму, щоб ми глибше збагнули необхідність чесного й побожного життя.
+ Ігор Митрополит Львівський УГКЦ2 грудня 2012 р. Б. Архикатедральний Собор Святого Юра
