Дуже важлива заповідь Бога: любити ближнього. А це означає любити усіх, дітей і дорослих, друзів і недругів, чорних і білих, здорових і хворих, мудрих й тих, хто не володіє вповні розумом. Правдиво любити ближнього – велике геройство, на яке рішаються мало людей, навіть, не усі християни щиро виконують цей закон, який дав нам Бог. Христос, помираючи на хресті, не докоряв розбійникові, що висів ліворуч нього й насміхався із Господа, кажучи: «Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас» (Лк 23,39). Саме Господь навчав, що найвищий рівень любові: віддати своє життя за друзів (пор. Ів 15,13). А він віддав своє життя ще й за тих, хто його ненавиділи й переслідували.
Коротенький уривок Святого Писання, який представляє святий євангелист Матей, оповідає про цілоденний труд Ісуса Христа над народом, якому він проповідував слово Боже, оздоровляв від недуг, помножив хліб, щоб накормити людей, а згодом – ще довго відпускав народ, що тиснувся до нього. Христос жалів своїх учнів, тому їм сказав, щоб сідали до човна й пливли на другий берег моря, а він приймав людей. Коли уже всі відійшли від нього, Спаситель не спішився, щоб наздоганяти учнів. Ні! Втомлений фізично, навіть, уже пізньої ночі «пішов на гору молитися на самоті». Фізично втомлені люди йдуть до ліжка, м’якого крісла чи вигідної лежанки, щоб відпочивати, Господь пішов молитися. Він молився довго, бо десь аж над ранком наздогнав учнів, йдучи водою. Апостолам плавба не дуже вдавалася, тому що на морі шаліла буря і швидше плисти не мали можливості. Цікаво те, що учні, які тільки що бачили чудо помноження хлібів здійснене Ісусом, яким наситилися кілька тисяч людей та були свідками оздоровлення ним недужих, – чомусь вірили скоріше у «привиди», а повільніше у Христа.? Господь не бажав залишати їх у страху та неспокої на воді, повідомив учнів, що це він іде водою, даючи їм надію на вирішення проблеми веслування та пристановища до берега. Петро попросив Господа, щоб той зволив і йому йти водою. Апостол зближався до Ісуса, але вода, що здіймалася уверх та вітер, навели на нього страх і він став потопати. Не керував відразу очей своєї душі до Спасителя, лише тоді став кричати, коли тонув у воді. І наше життя у світі подібне до ходження по воді, а хто із людей вважає, що може сам сміливо ходити, така людина дуже помиляється. Чому? Бо хвилі й шторми спокус світу та всякого роду зла швидко оточують людину своїми водами, а потім носять її куди бажають. Лише Христос, вірний рятівник від зла, стоїть з простягнутою рукою, щоб допомагати людям сміливо перейти «сухою ногою» через усі духовні загрози. Хоч учень Ісуса, Петро, зламався, бо поставив стихію вище від того, хто володіє нею, це – Христос, однак він ступив кілька кроків поверх води, ніби по суші. Він учинив це на слово Бога; нікому іншому не вдавалося йти верхом по воді.? Ізраїльтяни йшли з Єгипту морем разом із пророком Мойсеєм, але ногами по дну, бо водяні вали стояли обабіч. І пророк Ілля з Єлисеєм переходили річку Йордан, однак, не верхом по воді, як по льоду, лише, вдаривши плащем Іллі, вода розступилася і вони суходолом переходили річку. Господь стоїть вище законів природи, бо він – Творець усього, усе йому підкоряється «на небі, на землі й під землею» (Флп 2,10). З усього цього – необхідно довіряти Богові, а не вважати, що речі діються спонтанно, що їх довершують примари, чаклуни, ворожбити, невідомі сили тощо. Існують сили зла, але вони, без веління Господнього, навіть не можуть самостійно потривожити свиней (пор. Мт 8,31).
Ми з вами, увесь людський рід, уже тисячоліттями крокує на другий берег, тобто, прямує до вічності. Багато із народу щасливо досягнули спасіння, але не усі, бо не мало втонули у каламутних водах світу та пристрастей. Не вибиралися з води й не боролися проти бурі, каючись за промахи свого життя. Бути близько Христа фізично, зрештою, Бог завжди близько нас, не вирішує питання. Важливо, приближатися й бути близько Христа вірою, потверджує Учитель Церкви (див. св. Ів. Золот., Бесіда L на Мт п.2). Христос не заборонив цього разу віяти вітрові, щоб показати, що вітер нешкідливий, коли міцна віра (див. св. Ів. Золот., Бесіда L на Мт п.2). Мала віра Петра у Христа та сумнів у його силу, спричинили те, що учень став потопати, хоч перед ним стояв Господь. Бог завжди близько нас, біля нас з готовою рукою постійно допомагати. Це – людська слабість думати, що Бог далеко й не чує та не розуміє нашого життя й наших, насамперед, духовних потреб. Бо, яка користь посідати добре здоров’я, багатства та усі матеріальні блага, коли людина не має віри і віддалена своїм життям від Бога? Сам Спаситель перестерігав, що захоплення цілого світу й посідання усіх його благ не принесе жодної користі людині, коли вона губить свою душу (пор. Лк 9,25). Учень Петра, мимо його малої віри поволі зростав у цьому. В його словах менше чується самолюбства, він просив Христа, щоб той зволив прийти до нього водою, а не просто крокувати по хвилях. Апостол відчував потребу Бога у житті, тому йому не були страшні, спочатку, високі хвилі води, вже згодом, швидко маліла його довіра до Христа, бо верх брав страх й недостатній рівень віри. Коли Господь поставив ногу у човні, тоді вітер ущух, апостоли ж признали: «Ти істинно – Син Божий!» (Мт 14, 33). Дуже важлива постійна присутність Христа в човні нашого життя!
Молімося до Бога, щоб дав нам міцної та непохитної віри, яка повинна бути понад усе й на першому місці. Добра віра спасає людину від терпіння… Просімо нашого Спасителя разом із апостолом Петром: «Господи, рятуй мене!». Пам’ятаймо про наше найважливіше завдання: привести нашу душу до спасіння через віру та любов до Бога. Пресвята Богородице, випроси нам віри й спасіння!
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
5 серпня 2012 р.Б. Храм Преображення ГНІХ, с. Хоросно
