Наш хор існує з 2009 року. Хоча це і невеликий термін, проте ми вже багато чого домоглися. Я і досі з усмішкою пригадую як ми створили його. Так, ми. Ініціатором його створення були шестеро дівчат – я (Катола Христина), моя сестра (Катола Ганна) і наші друзі (Серватнюк Орися, Боргуш Юля, Крушельницька Наталя і Крушельницька Юля). Ми вирішили створити наш молодіжний хор у зв’язку з тим, що хотіли стати частиною церкви, частиною чогось більшого, і це чудово. Ми всі дуже любимо співати, і коли ти це робиш на Божу славу, коли співаєш Отче наш чи молитву Вірую, коли люди співають разом з тобою, це чудо.
Наш хор починався всього лише із нас – шістьох дівчат. Ми попросили нашого дяка Чорного Андрія Івановича, щоб він став диригентом нашого хору і він з радістю погодився. Пам’ятаю нашу першу репетицію, нас прийшло тільки двоє (я і моя сестра), бо інші дівчата не мали змоги прийти. Ми репетирували перший антифон з Андрієм Івановичем і нам виходило досить непогано, ще й до того ж ми з сестрою ще з дитинства співаємо у дуеті, тому це полегшило справу. Я співала першим голосом, моя сестра другим. Ми репетирували десь годину, це була субота. На другий день в неділю уже прийшли всі інші дівчата і Андрій Іванович шокував нас новиною, що сьогодні ми співаємо Службу Божу. Нас це трохи почало тривожити, адже ми знали тільки антифони, але він нас заспокоїв і сказав що мелодія не є складною. Ми стиха проспівали іншим дівчатам мелодію антифонів, і ось Служба Божа почалась. Пам’ятаю як усі ми переживали, хотіли щоб все вийшло якнайкраще. І знаєте, нам все вдалося, ми заспівали досить непогано для першого разу, хоча в деяких місцях ми були не впевнені і трохи «партачили», але в цілому вийшло досить непогано. Пам’ятаю реакцію людей, коли ми спустились з хорів вниз, усі почали цікавитись хто ж це співав, думали що знову приїхав якийсь хор до нас співати, хоча переважно коли до нас має хтось приїхати, священик про це повідомляє наперед. Коли люди дізналися що це ми, то були приємно вражені і заспокоїли нас сказавши, що співали ми чудово. Це нас дуже втішило і ми вирішили розширити наш хор.
Довго не чекаючи, до нас почали приєднуватися наші вчителі зі школи, вчителі покликали ще декого із своїх знайомих, і так нас назбиралась чимала кількість хористів, і це було дивовижно.
Через деякий час до нас приєднався новий диригент – Кузьма Оксана Іванівна. Її запросив наш колишній священик, який зараз має парафію у Львові, це о. Дмитро. Вона має музичну освіту і в цій справі професіонал.
Пам’ятаю як вона прийшла нас послухати, щоб оцінити нас і дати якісь поради. Ми співали Єдинородний Сину, бо тут ми майже завжди робили помилки. Вона нас виправила, дала кілька порад як краще заспівати, і нам це допомогло. Після цього ми вмовили її стати нашим новим диригентом, Андрій Іванович був її заміною в разі її відсутності а також співав у нашому хорі басом. Він був зовсім не проти цього і Оксана Іванівна також.
Так у нас сформувався хор.
Ми почали ходити на репетиції, вчити нові пісні, удосконалювати уже вивчене, вчити молитви з різними мелодіями на різні випадки.
Ми разом з хором і нашим о. Андрієм їздили в Зарваницю, щоб укріпити наш духовний стан, щоб помилитися, попросити у Бога подальшого розвитку в цій справі. Також відвідали Домініканський собор у Львові, проводжали коляду. Нам там дуже сподобалося, туди з’їхались хори з різних сіл і міст, слухати їх було саме задоволення. На наступний рік ми вирішили проводжати коляду в нас. Ми накрили на стіл, запросили наших отців, підготували невеличкий вертеп, так, для себе. Ми співали, розповідали цікаві історії, це було просто чудово. Ми всі стали дружнішими, відкритішими.
І ось ми співаємо уже майже 4 роки, ми вдосконалюємося, з любителів ми перевтілились у справжніх хористів, ми хочемо співати ще краще, це приносить нам велике задоволення. Ми стали частиною церкви, частиною великої духовної спільноти, ми приносимо собі і іншим задоволення. І знаєте, це просто не передати словами, це треба відчути. Бути хористом у церкві – це бути ближче до Бога…
Написала: Катола Христина
