Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
ми з вами надзвичайно щасливі тому, що належимо до святої Церкви, пливемо у її кораблі до щасливої вічності. Очевидно, що під час плавби бувають бурі, шаліють вітри, здіймаються загрозливі високі водні хвилі, котрі загрожують потопленню корабля, однак, у нашому випадку ми щасливі тим, що на кормі нашого корабля чуває сам Спаситель світу, Ісус Христос. Він не обіцяв нам легкої плавби, якщо йдеться про прямування до небесної Батьківщини, лише пригадував, що його також, переслідували, гонили, не любили, ненавиділи, водили по судах, а вкінці, навіть, розіп’яли на хресті (пор. Ів 11,8; 15,20; 18,12-13,28-29; 19,16-18). І ми не повинні мати претензій до Бога, щоб нам усе легко вдавалося та, щоб жодні терпіння нас не турбували.
Так, це – наш Христос, Спаситель, Людинолюбець, так полюбив нас, що помер на хресті, проливаючи свою святу кров, щоб усіх людей вчинити щасливими у вічному житті. Ми говоримо про духовні речі, порівнюючи із матеріальними, також розуміємо про хвилі, бурі та вітри, як символи загрози духовного життя. Не йдеться про вітер та воду, але говоримо про духовні перешкоди, про загрозу злих сил, нечистих духів та наших неупорядкованих пристрастей, які стараються віддаляти нас від Бога, розчарувати в Господі, а вкінці, безсоромно погубити нас. Ми поставлені завжди перед вибором служити Богові або мамоні, добру або вибрати поганий шлях. Можливо і безсоромний шлях на землі буде комусь до якогось часу вигідніший, однак, він завжди закінчується плачевно, втратою Бога, любові до нього та до ближніх, а на кінець, уможливлює засудження людини у вічному пекельному вогні. Він, вогонь пекла, існує, бо про нього так багато разів згадував Ісус Христос, не для того, щоб застрашувати людство, але за ради того, щоб оберегти кожну душу від непоправного нещастя. Нещастя, що у вічності отримає певна особа, вона не зазнає зміни ніколи, горе залишиться завжди таким самим, гидким та буде вічно й вогненно мучити та докучати людському сумлінню (пор. Мт 5,22; Мр 9, 43,48). Тільки щире покаяння і праведне навернення рятує людину від вічного осуду! Зрештою, усі маємо перспективу каятися, навертатися й отримати вічне спасіння!
Дуже важливо, щоб ми гляділи на око нашої душі, яке повинно бути завжди світлим, тобто, кожній людині необхідно стати носієм світла Христового. Сам Спаситель називав себе: «Я – світло світу. Хто йде за мною, … матиме світло життя» (Ів 8,12). Іншого разу він дуже виразно говорив до зібраного народу та своїх учнів: «Ви – світло світу…» (Мт 5,14). А носити світло Христове, означає, бути носіями Христа в душі чи богоносцями, тобто, жити Христом, як мовив святий апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гл 2,20). Християни не приймають за основу свого життя тільки те, щоб остерігатися від гріха, не чинити зла, уникати порушення Заповідей; їхня ціль життя повинна стояти вище: зростати у любові до Бога та ближніх, жити на зразок Божого Сина. Коли він сказав, що не можна служити одночасно Богові та злу, тоді людство повинно сприйняти це дуже свідомо, як правило життя, викорінюючи найменше зло із своєї душі. Господь завжди любить людину, але ніколи не може змиритися із брудом, який поганить її духа! Тому він ставить вищу мету перед людьми, щоб їхнє життя не зводилося до того, щоби трудитися, насамперед над потребами тіла. Ні! Він керує зір духовного ока людини на шукання Божого Царства. Це повинно стояти на першому місці, заповнювати душу місією спасіння не тільки себе, але старатися, щоб своїм добрим життям, молитвами, милостинями і постами допомагати іншим приходити до покаяння та ставати на дорогу освячення.
В цю неділю наша Церква святкує Христа Людинолюбця, звертаємо увагу на його серце, як осередок любові. У Святому Писані про серце в різних значеннях згадується понад тисячу разів. У книзі Буття згадується про те, «що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі» (Бут 6,5). Тоді Господь очікував, щоб народ каявся й навертався до нього, але коли цього не сталося, линув дощ із неба – прийшов потоп. Люди своїми гріхами стягнули з неба дощ, який лив без перестану сорок днів та ночей (пор. Бут 7,17). Праведний Ной зі своєю сім’єю не міг протистояти великим гріхам всіх інших людей. Хоч знаємо про могутню молитву Авраама, який заступався перед Господом за міста Содом і Гомору, але там не знайшлося і десятьох праведних людей. Ці міста спалив вогонь з неба, що був провокований людськими гріхами (пор. Бут 19,24-25). Ці люди служили нечистому панові, своєму тілу та світу. Відійшли до вічності не примирившись з Богом. Тому дуже важливо те, щоб не ставити за мету тільки вигідне життя на землі; наприклад, народження дитини для більшості, рахується меншим даром, як придбання легкового автомобіля. А дитя, це – найбільший дар, який може отримати сім’я. Вигідні умови у своєму помешканні не повинні стати самоціллю, щоб не подати милостині потребуючим чи підтримати Церкву, католицьку школу, інші благодійні проекти. Не потрібно турбуватися про наше тіло та одежу, але необхідно трудитися, віддаючи все в руки Бога. Не турбуватися, не означає нічого не чинити, але потрібно сіяти, збирати, працювати, їсти, одягатися, тільки не виснажувати себе турботами (пор. св. Ів. Золот., Бесіда XXI на Мт п.3).
Вчора я зустрів католицьку спільноту із латинників та греко-католиків, представники якої їдуть у світ для проповідування слова Божого. Тут не йдеться про священиків або чернецтво, ходить про мирян, які залишають своє місце проживання, наприклад в Італії, а їдуть у Київ і там показують, що можна жити по-християнськи, мати 6-12 дітей й виконувати Заповіді Бога. Такі сім’ї були з Іспанії та Італії, представники з Бельгії та Польщі, які приїхали в Україну, працюють, навчаються, виконують усі домашні обов’язки, багатодітні, які проповідують бездоганне християнське життя. Вони можуть жити гідно, чому не можемо ми віддатися в руки Бога? Не кажу залишати сім’ю та кудись подаватися, але прикладати зусилля, щоб старанно зберігати Божий Закон. Їх зібралося у нашій Духовній Семінарії понад 250 осіб, більшість наших українців, що стали твердо на дорогу праведного життя. І це не означає, що вони не чинять гріхів, так вони люди, як і ми, але вони відразу каються, миряться з Богом й поправляють те, що було зіпсуте. Ці особи не поставили за ціль свого життя потреби тіла, але – освячення духа. Світ говорить, що трудно виховати та прогодувати двох дітей, а у них стільки, скільки дає їм Господь. Вони стають сіллю в оці для багатьох християн, що занадто турбуються дочасним життям. Там була сім’я, що готувалася до виїзду в Китай, проповідувати слово Бога та гідне християнське життя! Це – люди, що довіряють Богові, а не собі, які усю свою надію покладають на Господа.
Вітаємо сьогодні наших ченців поставлених у диякони, хай пам’ятають, що вони посвячені на служіння Богу та Церкві. Пильнуйте браття своїх душ, старайтеся цілковито віддавати себе у руки Господні, бо вони найкраще утримають вас у бездоганному житті. На дияконів апостоли вибирали «мужів доброї слави, повних Духа та мудрості», щоб служити ближнім. Тоді вони служили при столах, а тепер ще й необхідно слугувати при престолі. Тому вимоги зросли, щоб диякони на зразок святого Стефана були повні благодаті. Не вимагаємо від вас творіння чудес, але завжди давайте знаки праведного життя. Хай Господь благословить вас, достойні диякони, у духовному служінні! Віддаю вас в опіку Божої Матері та вашим святим покровителям!
+ Ігор Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ24 червня 2012 р.Б. Храм блаженного Миколая Чарнецького, м. Львів
