„Затрубіть, каже псальмопівець, коли настане новий місяць, трубою в прегарний день вашого празника!” (Пс. 80, 4). Такий приказ пророка. Але нам голосніше, як будь яка труба й дзвінкіше, як будьякий музичний прилад, звіщають празник прочитані слова св. Письма, празник, що попереджає ці дні. Від Ісаї довідалися ми лро милість посту. Він, як зганив жидівський спосіб посту, так показав нам на правдивий піст: „Не в осудах і сварках постіть, але усувайте всяке братання з неправдою” (58, 4—6). І Господь каже: „Не будьте сумовиті, але лице своє умий і намасти свою голову!” (Мт. 6, 16). Отже покажімся такими, як нас навчено й наступні дні зачинаймо не пригноблені, але веселі, як це годиться святим. На боягуза не вкладаємо вінця й ніхто малодушний не здобуває лаврів побіди. Не сумуй, коли тебе лікують! Це глупота не тішитися здоровям душі й сумувати задля зміни страв та показувати, що нам більше ходить про розкоші шлунку, ніж про добро душі! Ситість приносить приємність для черева, а піст дає користь для душі! Тішся, що лікар подав тобі успішний лік, який усуває гріх. Як глисти, що виростають у кишках дітей, проганяємо деякими дуже терпкими й гіркими ліками, так і піст, який справді є постом, як тільки ввійде аж до душі, зараз убиває глибоко вкорінений гріх!
2. „Намасти голову свою і лице твоє вмий!” Бог-Слово кличе тебе до таїнств! Той, що дався помазати, помазав і нас. Той, що дався обмити в хрищенні, обмив і нас. Приміни цей приказ до нутра душі своєї! Обмий її від гріхів! Намасти голову святим олійком, щоб ти мав участь із Христом і так зачинай піст! Не засмучуй, як лицеміри, свого обличчя! Засмучуєш же його й опоганюєш, коли внутрішній настрій прикриваєш якимсь облудним позором, коли заставляєшся брехнею неначе заслоною! Лицемір це той, хто в театрі представляє когось іншого, напр., пана, хоч він слуга, або проста людина — короля. Так і в цьому житті, неначе на сцені, багато людей провадить театральне життя, маючи що інше в серці, а що інше показують наверх перед людьми. Отже не закривай свого лиця! Показуйся таким, яким ти є! Не вдавай сумного, шукаючи при тім слави вмертвленого! Добре діло, що його розтрублюємо, не має вартосте для будуючого життя і кінчається на людських похвалах! Отже охоче спіши по дари посту! Бо піст — це справдішній і давній дар, що ніколи не старіється, але раз-у-раз відмолоджується і завсіди свіжо цвіте!
3. Чи думаєш, що стародавність посту виводжу я від початків закону? Він старший за закон! Як трохи роздумаєш, пізнаєш, що правду кажу! Не думай, що день примирення, призначений для Ізраїля на десятий день сьомого місяця, це початок посту! Переходячи історію аж до часу, сам розпитуйся про давнину посту! Це не новітній винахід, але скарб по батьках! Все, що давнє, гідне хвали! Пошануй же стародавність посту! Він такий давній, як саме людство! Він приписаний ще в раю! Адам дістав цю першу заповідь: „З дерева розуміння, що є добре й зле, не їстимете з нього!” (Бт. 2, 17). Це „не їстимете” — то ж приказ посту й здержливости! Коли б Ева була постила на овоч дерева того, не мусіли б ми тепер постити! Бо „не потребують здорові лікаря, але хворі!” (Мт. 9, 12). Нас зранив гріх і ми мусимо лікуватися покутою! Покута ж без посту безвартісна. „Проклята земля, терня і будяки родитиме тобі!” (Бт. З, 17). Тобі приказано жити в смутку, не собі догоджувати! Постом оправдайся перед Богом!
Але навіть життя в раю — це ж приклад посту. Не лише тому, що чоловік жив там подібно, як ангели, не маючи ніяких вимог великих, як і вони, але також тому, що все, що опісля видумав людський ум, зовсім було ще незнане тим, що перебували в раю. Вони не знали впиватися вином, ні вбивати звірину, ані нічого такого, що занепокоює ум людини.
4. Тому, що ми не постили, нас прогнано з раю! Отже чинім піст, щоб до нього знову вернутися! Хіба не бачиш, що Лазар через піст увійшов до раю? (Лк. 16). Не наслідуй непослуху Еви, не бери знову за дорадника вужа, що гладючи тіло, розбуджує в нас жадобу уживання! Не оправдуйся неміччю тіла й слабістю! Це ж ти не передо мною оправдуєшся, але перед Тим, що все знає! Ну, скажи ж мені: ти не можеш постити? А обїдатися й обтяжувати тіло тягарем страв можеш цілий свій вік? Знаю, що хворим лікарі не приписують багато всяких страв, але піст і уміркування! Яким же чином ти, що можеш це, кажеш, що не можеш того? Що легше для черева: чи після уміркованої їди переспати ніч, чи перетяженому стравами перележати, а скоріше не перележати, але перекидатися з боку на бік і стогнати? Чи скажеш, що й морякам легше врятувати корабель навантажений товарами, ніж порожній і легкий? Навантажений корабель потопає навіть при легко розбурханих хвилях, а корабель, що має тягар легкий і поміркований, легко пересувається понад хвилі, бо йому ніщо не перепиняє уноситися понад ними. Так і тіла людські, завсіди перетяжені їдою, легко тонуть у слабостях. Ті ж, що вживають легких і простих страв, не тільки рятуються перед злом, яке загрожує нам зі слабости, неначе перед напором хвиль, але також поконують і те недомагання, яке вже прийшло на них, неначе яку навалу бурі. — А може, думаєш, що прикріше воно спочивати, ніж бігти, бути без діла, ніж боротися? Бо кажеш, що краще, щоб хворі собі в усім догоджували, ніж мали б чим небудь в їді задоволитися. Та коли сила організму легко перетравлює трохи звичайної страви й обертає її на користь того, хто її з’їв, то організм переладований різними вишуканими стравами, яких опісля не в силі стравити, стягає на себе всякого роду слабості!
5. Та нехай буде мені вільно знову вернутися до історії й пригадати, що піст дуже давній і те, як дуже всі святі берегли його, неначе яку спадщину по батьках, що її переказував батько синові. Так то цей скарб через безпереривне передання дійшов аж до нас! В раю не було вина, ні вбивання звірини, ні мясних страв! Вино з’явилося після потопу. Після потопу також (сказано): „всяке движуще, як зелля травне, буде вам за їду!” (Бт. 9, 3). Коли забули про досконалість, тоді зачалося те вживання! Доказ, що вино тоді не було ще знане, Ной, який не знав ужитку вина. Воно ще не мало вступу до життя, ще не стало життєвою потребою людини. І тому, що він (Ной) ні не бачив нікого іншого, ні сам не пересвідчився, необачно впав у його сумні наслідки. „Ной посадив виноград і напився вина й упився”. (Там). Це не тому, що він був пяниця, але не знав, скільки його вживати. Так отже вживання вина це винахід пізніший від раю, а святість посту така давня!
Знаємо й про Мойсея, що він завдяки постові вийшов на гору (Ісx 24, 18). Він був би не зважився вийти на верх гори, вкритої димом, ні не посмів би був увійти в хмару, коли б не озброївся постом! За свій піст він дістав закон Божий, писаний Божим пальцем на таблиці. І як його піст на горі дав нам закон, так знову на долині обжирство привело до ідолопоклонства. „Посідали люди їсти й пити і піднялися, щоб забавлятись” (Ісx. 32, 6). Увесь здобуток слуги, що постив сорок днів і молився, знищила одна-одинока піятика! Таблиці, писані Божим пальцем, що їх піст вислужив, розбило пянство! Пророк думав, що п’яний нарід негідний дістати від Бога закон! Нарід, що пізнав Бога з дуже великих чудес, в одну мить через обжирство попав в ідолопоклонство Єгиптян! Постав одне побіч другого: як піст веде до Бога, так догоджування собі запропащує спасіння! Але зійди, ступаючи дорогою часу ще нижче!
6. Що ж так понизило Ісава, що зробило його рабом брата? Чи не одна страва, за яку він продав своє первородство? І навпаки, чи не молитва з постом дала матері Самуїла? (1 Цр. 1, 15). Що ж зробило великого борця Самсона непереможним? Чи не піст, що в нім він почався в лоні матері? (Суд. 13). Піст його зродив, піст його викормив, постом він змужнів, тим постом, що його наказав матері його ангел! „Від усього, що походить із винограду, щоб не їв, і вина і сікера щоб не пив!” (там). Піст родить пророків, кріпить сильних! Піст просвічує законодавців! Він добрий сторож душі, щирий приятель тіла, зброя для хоробрих, вправа для сильних! Він проганяє спокуси, намащує до побожносте, він домашній друг тверезосте, він спричинює чистоту! На війнах дає мужність, у часі мира вчить спокою! Освячує назореїв (душі посвячені Богові), вдосконалює священика! Бо й не вільно без посту правити Богослужби й то не тільки в теперішній таїнственній і правдивій Жертві, але й у тій, що була прообразом і приписана законом.
Піст зробив Іллю самовидцем великого видіння, коли він сорокденним постом очистив свою душу, щойно тоді удостоївся побачити в печері на Хориві Господа, оскільки людина може Його бачити (3 Цр. 19). Через піст він віддав удові її сина, показуючись так сильнішим над смертю. Голос, що вийшов із уст, які постили, замкнув на три роки й шість місяців небо для проступного народу! Щоб зворушити бутне серце зарозумілих, він і самого себе засуджує на ці злидні. Тому сказав: „Як живе Господь Бог, як буде в ряди літ ця роса і дощ, тільки задля слів із моїх уст!” (3 Цр. 17). І так голодом навів він на цілий нарід піст, щоб спокутував гріхи розкошування й гулящого життя!
Яке ж було життя Єлисея? Як він гостився в Сунамітянки? Як він приймав самих пророків? Чи ж гостина його не складалася з дикої ярини й одробини муки? (4 Цар. 4, 42). Так само, коли з’їли вони трохи колоцинту, всі що їли, були в небезпеці життя, коли б молитва постника (Єлисея) не була знищила отрую (там, 4, 39. — Ростина ця — це дика кірбіса. Листя її подібне до виноградного, овочі до помаранч. Спричинює блювоту, болі, корчі). Одним словом бачиш, що піст довів усіх святих до боговгодного життя.
Є одна така річ, що називається амянт. його вогонь не може знищити. Коли вложити його до вогню, здається, що він спалюється на вуголь. Якже витягнути його з вогню, стає ще чистіший, неначе б його обмито в воді. Такі то були й тіла тих трьох юнаків у Вавилоні, що мали прикмети цього амянту зявдяки посту. (Дан. 1, 8). Серед великого вогню печі вони були неначе з золота, бо так сильніші показалися від знищення огню. Що більше, вони показалися сильніші від самого золота, бо огонь не стопив їх, але лишив ненарушених. І хоч ніщо тоді не було в силі встоятися перед тим огнем, підсичуваним нафтою, смолою й хворостом так, що полумя бухало аж до 49 ліктів угору й, пожираючи все довкруги, спалило багато Халдейців, одначе юнаки його поконали, входячи в нього після посту. Вони серед тої страшної полуміні віддихали легким і вогким повітрям, бо навіть їхнього волосся не смів діткнутися вогонь, тому що воно було виплекане постом!
7. Даниїл же, „муж бажань”, коли не їв три дні хліба й не пив води, вкинений до ями, навчив постити навіть львів. Вони не важилися встромити в нього свої зуби, неначе б він був із каменю , міді, або іншої якої твердої речі. (Дан. 10). Так то піст, наче твердий залізний панцер, захоронив тіло мужа й зробив його непереможним для львів.
Піст заносить молитву до неба, немов крилами стає для неї до лету вгору. Піст — це приріст домів, мати здоровя, виховник молоді, окраса старців, добрий товариш подорожніх, вірний друг дому для супругів. Чоловік не підозріває зради подружої, коли бачить, що його жінка додержує посту. Жінку ж не пожирає зависть, коли бачить, що її чоловік дорожить постом. Хто коли потерпів яку шкоду через піст на своїм майні? Переглянь сьогодні всю хатню обстановку, опісля ж перерахуй її знову! Через піст нічого тобі не забракне з домашніх речей! Ніяка звірина не оплакує в тебе смерти, ніде нема крови, ніодин засуд смерти не вийшов на звірину, яку від невблаганного черева заховав піст! Ніж різників спочиває, стіл удоволяється тим, що саме собою росте.
Жидам була приказана субота, „щоб, як кажеться, не робив ніякого діла і віл твій і раб твій!” (Ісx. 20, 10). Нехай же піст стане відпочинком після невпинних трудів для тих слуг, що працюють на тебе цілий рік! Нехай відсапне твій кухар! Дай відпочити тому, що услугує тобі при столі! Нехай спочине рука того, що наливає вино! Нехай уже раз віддихне той, хто випікає для тебе присмаки! І дім нехай уже раз втихомириться від вічного гамору, диму й пари! Нехай вже устане біганина на всі боки тих, що служать череву, немов якому невблаганному тиранові! Навіть збирачі податків дають своїм підданим трохи спочити. Нехай же й черево дасть спочити устам, нехай дасть нам п’ять днів перемиря, (прим.: у нас субота й неділя не враховуються до посту), те черево, що раз-у-раз ставить свої домагання і ніколи не вдоволене, те черево, що завтра забуває те, що воно сьогодні дістало! Коли воно напхане, тоді філософує про здержливість, коли ж порожнє, забуває за ті правди!
8. Піст не знає, що це лихвар! Стіл посника не тхне лихвою! Сирітку й дитину батька, який постив, не душать батьківські довги, що, неначе вужі, омотують людину! Крім цього, піст ще дає нам нагоду до приємносте! Як спрага робить нам милим напій і голод попередній додає смаку нашим стравам, так і піст смаком приправляє нам нашу їжу! Він стає в середині й, перериваючи безнастанне вживання страв, робить немов ще милішим це перерване смакування. Отже коли хочеш зготовити собі смачнішу трапезу, треба тобі познайомитися з тою відміною, що її дає піст. Ти ж, що надмірно розкошуєшся в стравах, несвідомо псуєш собі їх смак і, вганяючи за розкошами, сам себе їх позбавляєш. Бо ж нема нічого так приємного, щоб стале його вживання не обридло нам. Знову ж уживання того, що маємо рідко, дуже для нас пожадане. Тому то й наш Творець сам подбав, щоб ми мали радість із його дарів через саму змінність життя. Чи ж не бачиш, що сонечко миліше нам після ночі й що неспання солодше після сну; а здоровя тоді нам цінніше, коли ми зазнали чогось протилежного. Так само й трапеза миліша після посту і то як для багачів, що добре заїдають, так і для бідних і тих, що самі собі приготовляють свою поживу!
9. Нехай тебе перелякає приклад багатого (Лк. 16). Розкошування за життя запровадило його в огонь! Не за несправедливість, але за мяке життя мучився він, скований у полуміні вогневій! Щоб ми загасили той огонь, треба нам води! Та не тільки для будучого життя піст корисний! Він також дуже пожиточний для самого тіла. Надмірне здоровя поволі змінюється і поменшується, бо природа подається і не всилі носити тягару здоровезного тіла. Вважай, щоб, погорджуючи тепер водою, не зідхав пізніше за краплиною, як той багач! Ніхто ще не впився водою. Нікого ще й ніколи не боліла голова від води! Ще ніхто з тих, що пє воду, не потребував чужих ніг! Нікому не були спутані ноги, нікому не відіймило рук від пиття води! А провини в їді, що їх конечне допускаються жеруни, це причина тяжких хворіб тіла. Колір лиця постника ясний, не вилискується безстидним румянцем, але прикрашений скромною блідістю, його око спокійне, хід скромний, обличчя задумане, не споганене безпереривним сміхом, мова обдумана, серце ж його чисте!
Згадай святих, ген від початку світу, „яких не був гідний увесь світ, які перейшли в лахміттях і в козячих шкірах, залишені, серед горя і наруг”. (Євр. 11, 36). Наслідуй їх спосіб життя, коли хочеш унаслідити їхню нагороду. Через що Лазар спочив на лоні Авраама?” Хіба не через піст? Так само життя Івана, це один довитий піст. Він не мав постелі, ні трапези, ні орного поля, ні робучого вола, ні зерна, ні пекаря, словом нічого, що потрібне до життя! І тому: „Не повстав між родженими: від жінок більший за Івана Христителя!” (Мт. 11, 11), Павла ж, крім інших чеснот, виніс до третього неба той піст, що його він вичисляє, згадуючи з похвалою сво’ґ терпіння (2 Кор. 11, 27).
А завершенням того, що ми сказали, є те, що й наш Господь уперед постом скріпив тіло, яке прийняв задля нас, і так щойно призволив на себе прийти диявольським спокусам. Тим учить Він нас, що постом треба нам намащуватися й заправлятися до боротьби, з другої ж сторони через голод дав неначе зачіпку ворогові до напасти. Він був недоступний для нього через велич Божества, якби голодом не був знизився до людської природної слабости. Коли ж відходив знову до неба, покушав страви, щоб засвідчити про природу воскреслого тіла.
А ти не перестанеш випасатися й набирати тіла? Забиваючи свого духа голодом, чи не звернеш уваги на спасенні й життєдайні науки? Хіба не знаєш, що, подібно, як на полі бою, оружна поміч для одного це перемога над другим, так само й той, хто йде за тілом ,,тим самим поборює духа, а хто стає по стороні духа„ поневолює тіло! „Бо тіло бажає проти духа, дух же проти тіла!” (Гал. 5, 17). Отже, коли хочеш зробити: духа сильним, то тіло закуй постом! Це ж те саме, ще* й апостол говорить, що оскільки нищимо зовнішнього; чоловіка, остільки обновляється внутрішній та й це: „Коли я немічний, тоді я маю силу!” (2 Кор. 12, 10). Чи не погордиш минущими стравами? Чи не забажаєш засісти колись до столу в царстві (небеснім) до столу,, що його тобі певне зготовить піст на землі! Чи ж не знаєш, що обжирством годуєш сам собі страшного мучителя-хробака? Хто з тих, що жили в достатках і розкошах, виказався коли достатком духовних дібр? Щоб удруге дістати заповіді, мусів Мойсей другий раз постити! Коли б із Ниневітянами не були разом постили й нерозумні звірята, не були б уникнули загрожуючої їм загибелі! Чиї ж то трупи впали на пустині? Чи не тих, що конче хотіли їсти мясо? (Числ. 14). Доки вони вдоволялися манною й водою зі скали, поконали Єгиптян, перейшли море й „не боліло їх у колінах!” (Пс. 104). Коли ж згадали мясні горшки й своїми бажаннями вернулися до Єгипту, не побачили обіцяної землі! Чи цей приклад не лякає тебе? Чи не задрижиш перед обжирством, щоб часом воно не позбавило тебе сподіваних дібр? Мудрий Даниїл був би не побачив видіння, коли б душі своєї не просвітив був постом! З мясних страв бють, неначе димлячі випари, що гейби чорний туман окутують ум і здавлюють у нас душевні надхнення, що їх посилає св. Дух. І як ангели, що їдять, то їдять хліб, як каже пророк: „Хліб ангельський їсть людина” (Пс. 77, 25), отже не мясо, не вино, ні ніщо з того, за чим шукають невільники черева! Піст — це зброя до боротьби зі злими духами, бо „цей рід нічим іншим не можна прогнати, тільки молитвою і постом!” (Мр. 9,29).
Оце ті добра, що родяться з посту. Обжирство — це початок розпусти! Бо враз із розкошуванням у їді, з пиятикою й усякими присмаками зі звірячого мяса йде в парі всяка звіряча похіть. Тому люди стають: „коні невірні своїй жінці” (Єр. 5, 8), а це через пристрасті, які родяться в душі з розкішного життя. Від пияків вийшли гріхи проти природи, що шукали в мужчини жіночого, а в жінці мужеського. Піст також у подружжі вчить границь і, картаючи надмірність у дозволених законом розкошах, розбуджує обосторонню здержливість, щоб на молитві перебували! (1 Кор. 7, 5).
10. Одначе не шукай користей тільки в самому отриманні від страв! Правдивий піст — це усунення гріхів! „Усувай усяке братання з неправдою” (Іс. 58, 6).
Подаруй ближньому образу! Відпусти йому довги! „Не постіть в судах і сварках!” Не їси мяса, але пожираєш брата! Стримуєшся від вина, але не поконуєш своєї зарозумілости! До вечора чекаєш не ївши, а цілий день пересиджуєш у суді! Горе пяним, але не від вина! (Іс. 51, 21). Гнів — це пиянство душі, бо він її приголомшує подібно як вино! Смуток — і він пиянство, бо забиває розсудок! Ще інше пиянство — це страх, коли він є там, де не повинен бути! Бо говориться: „від страху ворожого заховай душу мою!” (Пс. 63, 2). І взагалі кожну пристрасть, що заколочує ум, можна слушно назвати пиянством! Приглянься тільки розгніваному, який він пяний пристрастю! Він не пан сам собі, не знає сам себе, не пізнає тих, що коло нього. Неначе в нічній боротьбі, він чіпається кожного, на всіх нападає, говорить дурниці, не дасть себе повчити, ганьбить, бє, грозить, кричить, мало не трісне! Бережися такого напою! Але й вином не впивайся! Пиття води (в пості) не попереджуй надмірною пиятикою (увага: отже вже тоді були „запусти”). Нехай тебе не впроваджує в піст пиятика! Адже ж вона це не дорога до посту, подібно, як і хапчивість не провадить до справедливости, ні розпуста до чистоти, одним словом: ні проступок до чесноти! До посту ведуть інші двері! Пиятика веде до розпусти, а до посту здержливість! Борець-змагун вправляється наперед. Хто ж хоче постити, наперед зачинає вправлятися в уміркованості! Не запивайся в тих пяти днях, неначе б ти хотів так нагородити собі дні посту й так перехитрити Законодавця! Ні нащо ти трудишся, картаючи своє тіло, коли не милосердишся над чужою нуждою! Пивниця завсіди небезпечна, вливаєш до дірявої бочки! Вино, ідучи своєю дорогою, виходить, а гріх лишається. Слуга втікає від пана, що бє його. Ти ж не втікаєш від вина, що кожного дня побиває твою голову! Найліпша міра вживання вина це потреба тіла! Як переступаєш границі, завтра прийдеш із тяжкою головою, сплячий, не свій, ригаючи кислим вином! Тобі здається, що все рухається, все крутиться. Пиятика наводить сон, що є братом смерти, а пізніше чування робить подібне до сну.
11. Чи знаєш ти, хто Той, що Його маєш прийняти? Це Той, що нам приобіцяв: „Я і Мій Отець прийдем і вчинемо обитель у нього!” (Ів. 14, 23). Чому отже заливаєшся і так замикаєш дорогу Господеві? Чому впроваджуєш ворога, щоб він скоріше зайняв укріплення твої? Пиятика не приймає Господа, пиянство проганяє св. Духа! Піст це прикраса міста, добробут базару, спокій домів, захорона властей! Чи маєш бачити гідність посту? Порівняй сьогоднішній вечір із завтрішнім, а побачиш, що город перейшов від великого гамору й заколоту в глибоку тишину! (З того виходить, що ця проповідь сказана в неділю ввечорі). Прошу вас, щоб і сьогоднішній вечір дорівняв завтрішньому своєю гідністю, а завтрішній, щоб не менше був веселий, як сьогоднішній!
Господь же, що допровадив нас аж до цього часу, нехай дасть нам, борцям, показати в цих передзмаганнях сильне й рішуче самовідречення, щоб і ми дочекалися того Господнього дня вінків нагороди, щоб пригадуючи собі тепер спасенні страсті, в будучім же віці дістали нагороду за те, що ми пережили, нагороду від справедливого суду самого Христа: йому ж слава на віки. Амінь.
Джерело: Нотатки Никодима
